ЯК ПОСПЕРИЧАЛИСЯ ЧИСЛІВНИК З ІМЕННИКОМ

Жили собі мирно два сусіди. І були вони тоді ще одинаками. Скрізь сусіди бували разом: і на роботі, і під час відпочинку. Шанобливо ставилися один до одного. Усі про них казали: нерозлучні друзі.

Одного сусіда звали Іменником, другого – Числівником. Жили вони, поживали, горя не знали. Тільки шану один до одного виявляли. Ідуть – ніяк не домовляться, кому іти першим. Дають дорогу один одному. Доходило іноді й до смішного. Коли почнуть взаємну шану виявляти, то багато хто їх по дорозі минав. А вони все кланялися і прохали один одного іти першим.

- Слухай, Числівнику, - нарешті не витерпів Іменник. – Давай домовимося. Ти завжди будеш стояти чи іти першим, а я за тобою. А то вже люди сміються з нас.

- Добре, - аж захвилювався від задоволення числівник. – Як ти хочеш, так і буде.

Добрі друзі домовилися, що на першому місці розташується Числівник, на другому місці – Іменник. І міцно дотримувалися цього правила.

Числівник пишався своїм сусідом і думав, що б то приємне йому зробити. Нарешті надумався і, сяючи від щастя промовив:

- Любий Іменнику! Ти так до мене гарно ставишся. Твоя скромність не має меж. Я завжди попереду, а ти, Іменнику, немов у тіні. Давай домовимося так. Я стоятиму попереду тебе. Але я хочу тобі підпорядковуватися. Що ти скажеш, усе буду робити.

Так і вирішили. Числівник гордо стоїть попереду Іменника. Іменник, стоячи позаду Числівника, прохає його виконати то те, то це. Заманулося Іменникові, щоб Числівник повторював усе те, що має він, його приятель Іменник. Числівник погодився. Він сліпо наслідував Іменника. Стояв у тому числі і відмінку, що й Іменник.

З’явилися і у Числівника, і в Іменника діти. І дітям мирний лад передався у спадок. У Числівника вже були сини: Один, Два, Три, Чотири. Їх батько навчив стояти попереду Іменника та мати те число й відмінок, які хоче Іменник.

Казка про прислівник

Жив на одному далекому болоті болотяний цар Прислівник. І був у нього єдиний син — наслідний принц

Навпаки. Ох, і мороки було цареві з сином! Бо принц, виправдовуючи своє ім’я, все робив і говорив навпаки.
Але — все по порядку.
Служили Прислівникові його піддані: Мокро, Сиро, Гидко, Брудно, Здуру, Зозла, Абияк, Грязно, Топко, Хлипко та інші.
А на краю болота жив Злий Дух Негеразд і була в нього красуня^ донька Навмисне — теж не подарунок для рідного батька, а одні лише клопоти Негаразду. Жили вони, не тужили.
Аж ось одного разу заявилася до Прислівника відьма Сяк-Так:
— Біда, царю, велика біда нам! Люди вирішили осушити наше болото! Де жити будемо? Що робити, Великий Прислівнику?!
— Заспокойся, Відьмо! Знайдемо вихід, щось придумаємо!
І вирішив Прислівник послати до людей свого сина, щоб домовився з ними і захистив рідне болото.
— Збирайся, синку, у далеку дорогу,— напучував цар, будь уважним, як зустрінеш якого звіра — побажай щасливого полювання, піде дощ — заховайся, зустрінеш вогонь — залий його водою. Як вийдеш до людей — вітайся чемно, а головне — нехай не чіпають наше болото…
— Добре, тату,— сказав принц Навпаки і вирушив у дорогу.
Але, залишаючись сам собою, почав з того, що пішов не в той бік, в який радили, довго блукав, а на біду ще й зустрів Старого Лиса, якому замість побажати доброго полювання, побажав добре виспатися… За це Лис, хоч і був старим, гнав принца лісом кілометрів зо три.
Дощу, на його щастя, не було, але, доблукавши нарешті до села, побачив принц багаття пастухів, що пекли собі на вечерю картоплю, і залив його водою з річки, що текла неподалік…
Люди в селі дивувались і потішались з кумедного, скуйовдженого, дивно вдягнутого хлопця. Але вислухали його уважно і вирішили не губити природи і допомогти Навпаки і його народові.
Радий та гордий повернувся принц додому. І було велике свято у болотяному царстві Прислівника, яке закінчилось весіллям принца Навпаки і красуні Навмисне.

Жив у десятому королівстві Прийменник. Всі його поважали. Але одного разу засумував він і пішов блукати світом. Блукав він, блукав, та й переплуталися в його голові всі думки: забув, що в нього є підлеглі, які дуже його любили. Почали його піддані хвилюватися: «Де наш господар? Що з ним сталося? Він що, взагалі про нас забув?» Від тоді все змінилося.

Слова в реченнях зовсім втратили будь-який зв`язок: «Хлопчик приходив п’ятій годині, себе клав іграшку і дивився цікаві програми.» Через таку жахливу подію Іменник та Прикметник пішли шукати свого товариша. Йшли вони темним-темним лісом, довгою-довгою стежкою та раптово надибали сліди Прийменника.

А тим часом Прийменник зустрів якусь дивну бабусю. Вона запропонувала йому подорожувати разом. Прийменник розповів, що він виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні і в реченні. Разом із найкращий своїм другом Іменником він може вказувати на об`єкт дії, напрям, місце, час, причину, мети: їхати на коні, кидати у воду, прийти перед обідом, падати від утоми, підготувати для роботи. Але самостійно членом речення він не буває. Є в нього брати-близнюки на ймення Похідні та Непохідні прийменники. Бабуся настільки захопилася розповіддю свого нового друга, що вирішила нікуди його не відпускати, а привести до себе додому, щоб було з ким довгими зимовими вечорами спілкуватися. Прийменник не хотів йти з бабусею, бо він згадав про свій рідний край, домівку, вірних друзів, які на нього чекали, й почав опиратися. Раптом маленька врівноважена бабуся перетворилася на злу чаклунку. Прийменник відчув небезпеку. Він почав кликати на допомогу. Його відчайдушне волання почули Іменник та Прикметник, що були неподалік. Дуже швидко прибігли вони йому на допомогу. Відбили його з рук страшної злодійки. З того часу Прийменник ніколи не шкодував, що в нього є такі друзі!

Прийменник – це частина мови,

Що має значення службове

(це знаємо ми з вами).

Поєднує іменники,

Числівники, займенники

І здійснює у реченні

Зв`язки поміж словами.

***

Прийменник – це обманщик рідкий,

До слова липне, як до тітки,

Але стоїть завжди поперед:

У, до, від, над, за, із-за, перед,

Про, понад, через, по, посеред!

Поиск по сайту: