Казка «Хто найважливіший у мові ?»

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»

Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.

А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?

Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.

А ось так, послухай речення: Галя квіти.... теплою водичкою.

Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.

Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.

Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?

Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.

- Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.

Наших маленьких друзів: Займенника, Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.

О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: «Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»

Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.

Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!

Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.

Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника, Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи правильно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»

І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.

А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова. З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.

ЧАСТИНИ МОВИ

ІМЕННИК

Іменник любить називати
завжди на ймення кожну річ:
земля, країна, сонце, мати,
печаль і радість, день і ніч.

ПРИКМЕТНИК

Ознаку чи прикмету вслові
прикметник вказує тобі:
весняні котики вербові,
фіалки ніжні, голубі.

ЧИСЛІВНИК

Числівник вміє рахувати
(і, зауваж, не лиш ворон),
щоб знав ти, мало чи багато,
один, чи кілька, чи мільйон.

ЗАЙМЕННИК

Щоб не повторювать іменник,
числівник чи прикметник - час
уже згадати про займенник.
Він виручав мене не раз.

ДІЄСЛОВО

А дієслово ні хвилини,
повір, без дії не живе:
працює, вчить, співає, лине,
читає, грається, пливе.

ПРИСЛІВНИК

Завжди незмінний - взимку, влітку -
він виража ознаки слів.
І зустрічається нерідко,
і не зника повік-віків.

ПРИЙМЕННИК

Він поведе тебе до школи
і засміється під вікном.
Сипне зоринками довкола,
розкаже казку перед сном.

СПОЛУЧНИК

Сполучник схожий на місточок,
що члени речення єдна,
щоб ти не впав у слів струмочок,
тому що глибоко до дна.

ЧАСТКА

Про частку не забудь так само
і розкажи колись мені,
як важив, наче терезами,
що важливіше: так чи ні.

ВИГУК

У мові вигук теж по праву,
як рівня, місце посіда:
овва! добридень! леле! браво!
Тут не назвати всіх - шкода!

І тому, звісно, кожен
без них обійтися не може!

Казка про іменник

Є на світі звичайна і незвичайна країна Предметія. Звичайна тому, що живуть у ній предмети і речі, люди і тварини. А незвичайна тому, що у ній тільки два міста: Хто? і Що?

У місті Хто? живуть люди і тварини. У місті Що ?всі інші предмети. Керує країною незвичайний король - Іменник. Так назвали його після того, як почав давати назви, клички, імена всім, хто жив у країні.

І от, зібравшись на велику раду, вирішили жителі країни називатися іменем свого короля – іменниками.

Казка про відмінки

Не далеко, не близько,

Не високо, не низько

За чорнильними морями,

Паперовими горами,

В граматичному царстві,

В лісі Іменників,

На галявині Відмінювання

Жили-були брати-відмінки.

Усіх гостей, які з’являлися на галявині, вони запрошували до себе. На великий круглий стіл ставили самовар, смачне печиво, варення, вмощувались зручненько і слухали уважненько, що розповідав їм гість. Кожного цікавило своє.

Називний питає Хто ти? Що ти?

Хоче він про наслідки робот

І про себе чути лиш похвали.

Щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого –

Хоче знати він: Кого? Чого?

І про тебе знать, якого роду,

Що немає роду переводу.

Все Давальний дасть – не жаль йому,

Але хоче знать: Кому? Чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

Що даєш і ти свому народу?

У Знахідного свої потреби:

Він – Кого? і Що ? – питає в тебе.

І кого ми всі за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А Орудний хоче знать:Ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А Місцевий – Де? В якому місці?

Хоче знати – у селі чи в місті?

І на чай, і на пиріг,

А іще вона все знає,

Бо нічого не питає.

Все нове, про що дізнавались братики-гномики, було їм дуже цікавим. І відмінки завжди розповідали про ці зустрічі своїй матусі – Українській мові.

Про прикметник

Усім привіт! Дозвольте представитися – мене звати Прикметник. Зважаючи на моє ім’я, можна зрозуміти, що я до чого – небудь додаюся. Наприклад, з моїм другом Іменником ми буваємо ну просто нерозлучні. Хоча я – цілком самостійний, не звертаючись ні до чиєї допомоги, можу відповідати на питання: який? яка? яке? які? чий? чиє? чиї?Позначаю й ознаку предмета . У реченні можу бути означенням і іменною частиною присудка. От вам такий приклад : «Над містом зійшло яскраве сонце» Ну, де я? Ну що отут думати? Звичайно слово « яскраве» - це я. І в цій пропозиції я – означення.

У мене є постійна морфологічна ознака – розряди за значеннями. Тобто я можу бути якісним – позначати якість предмета ( наприклад : синя стрічка). Може бути відносним – називати ознаки, що виражають відношення одного предмета до іншого ( торішні листи ). А може бути присвійним, тобто показувати, чий це предмет , кому він належить( мамин шарф). Скажу чесно, що бути якісним для мене дуже стомливо, тому що в цих випадках до мене «приклеюються» шкідливі ступені порівняння ( яскравий – яскравіший – найбільш яскравий ), повні і короткі форми ( зелений – зелен) , з’являються синоніми ( довга – нескінченна) і антоніми ( кислий – солодкий) і я навіть сполучаються з прислівниками ( занадто молодий). А постійні мої морфологічні ознаки – це рід, число і відмінок. Є в мене три групи відмінювання: тверда – кола слова закінчуються на твердий приголосний (веселий), м’яка – з основою на м’який приголосний ( учорашній) і змішана – якщо основа закінчується на г, к, х(вузького). Ну ось, із правилами покінчено. От і чудово!

Відзначу без удаваної скромності, що без мене і ваша мова, і ваші книги, і ваша преса були б нікуди не придатними. Уявіть, що ви говорите : «Мій пес Чіп утік на вулицю, повернувся, і мені довелося його купати, щоб він став таким, як раніше». А тепер порівняйте те ж , але з моєю присутністю : «Мій добрий, розумний, жвавий пес Чіпутік на сусідню вулицю, повернувся мокрий і брудний, і мені довелося його купати, щоб він став чистеньким і красивим, як раніше». Правда, так набагато краще? Виходить портрет Чіпка.

Жоденписьменник не можеобійтисябез мене, особливо коли описує пейзаж. А якимви, молодь, мене бачите?

«Класна», «прикольний» і так далі. Згодом, ви без мене – це всерівно, що я без вас. Так щоставтесядо мене з увагою, і я завжди буду з вами.

Щасливо!

Казка про дієслово

Давним–давним, коли нас ще не було на світі, у царстві Граматики жив собі цар Дієслово. Але жив він не сам, а із своїм дієслівним людом. Народ його був дуже працелюбним, діяльним: постійно кудись поспішав, щось робив, чимось займався.

Було у царя дієслова дві доньки: Перша дієвідміна та Друга Дієвідміна. Гукнув якось батько своїх дочок і сказав: «Старий я став, діти мої. Важко мені самому правити царством. Надійшов час, і я прошу вас допомогти мені. Даю вам три дні і три ночі, щоб ви вирішили, як вам царювати». Після цих слів цар відпустив своїх дочок.

Три дні і три ночі думали вони над батьковими словами. А на третій день вирішили: Перша дієвідміна царюватиме над дієслівним людом, який в третій особі множини має закінчення –уть, -ють. Друга Дієвідміна царюватиме над дієслівним людом, який в третій особі множини має закінчення –ать, -ять. Прийшли доньки до батька і розповіли про своє рішення. Цар-батько погодився.

З першого ж дня дієслова Першої Дієвідміни вирішили допомогти своїй правительці. Вони майструють, фарбують, складають, а у вільний час співають, танцюють. Дієслівний люд Другої Дієвідміни також не сидить, склавши руки. Вони допомагають дієсловам Першої Дієвідміни: лагодять, кріплять, а у вільний час роблять приємні подарунки своїм друзям та Дієвідмінам.

З того часу Дієвідміни стали вірними помічниками дієслова.

Іменник та Дієслово

Одного разу ідуть назустріч один одному Іменник таДієслово. Вже наблизились, Дієслово І говорить:

-А хто ти такий? Я знаю всі частини мови, а тебе – ні.

- Я - Іменник. А ти хто?

- Я -Дієслово. А що ти означаєш?

- Я називаю предмет і без мене не обходиться майже жодне речення, - сказав Іменник.

- А ось і не так. Ти зовсім не потрібний у нашій мові. Всі і без тебе можуть обійтись, - гордо промовило Дієслово.

- А ось і ні. Якби мене не було, всі речення були б не зрозумілими. Ось послухай: Яка чудова... Бачиш: не зрозуміло, що чудове - сукня чи погода, пташка чи вчителька. А якщо поставити Іменник, то все буде зрозуміле. Послухай: «Яка чудова погода!» Бачиш: все ясно, що чудове, - відповів Іменник.

- Ти правий, кожна частина мови важлива для нас. Давай дружити, - запропонувало Дієслово.

І з того часу Дієслово з Іменником - найкращі друзі.

Запрошую вас у містечко Займенників. Дуже схожі ці морфологічні чоловічки на звичайних людей, і життя в їхньому містеч­ку тече за своїми законами.

Починається наша екскурсія з головної площі Особових займенни­ків. Тут живуть найповажніші та найголовніші громадяни — своєрідний уряд. Цей уряд поділяється на три пар­ламентські палати (особи) — хвальки і задаваки, що часто викрикують: «Я найрозумніший»; «Ми все можемо»; 2 і 3 особи люблять командува­ти: «Ти принесеш», «Ви зробите», «Вони розкажуть».

А ось ми потрапили на проспект Означальних займенників. Вони ухвалюють закони, за якими живе всякий громадянин містечка, увесь займенниковий народ їх обов`язково має шанувати, кожний самїх знає та інших научає.

Тепер повертаємо на вулицю з респектабельними будинками, в яких живуть директори всіх закладів та установ містечка. Це Вказівні за­йменники, а називаються вони так, бо постійно роздають усім вказівки: той зробить це, цей принесе те; порядок буде такий, працюватимете стільки.

Наступна вулиця Присвійних займенників. Вони працюють скарбни­ками, банкірами, збирачами податків, касирами тощо. Понад усе вони люблять ділити (особливо гроші). Швидко визначають, що моє, що твоє, що їхнє, наше чи ваше.

Серед широких і світлих вулиць містечка губиться провулок Не­означених займенників, де в затінку крислатих дерев туляться замасковані хатинки. Тут живуть таємні агенти. Вони завжди засекречують усе, ніко­ли не видають таємниць. Ці займенники охоче розкажуть вам, що хтось щось комусь приніс на деякий час, але чи багато ви дізналися з їх зако­дованого мовлення?

Зовсім відрізняються від таємничих Неозначених жителі вулиці Від­носних займенників. Вони, навпаки, готові всім розповісти, хто що зро­бив (і який краще) та скільки часу на це витрачено. Зазвичай працюють вони журналістами чи дикторами новин.

Але не слід плутати їх із займенниками з сусідньої вулиці — допит­ливими Питальними, котрі мають такі ж імена: Хто ? Що ? Скільки ? Вони ніколи не розлучаються зі знаком питання. Ці надають перевагу профе­сіям у галузі педагогіки та юриспруденції.

Є в містечку й вулиця, на якій живуть постійні безробітні — це Запе­речні займенники з вередливим характером та примхами. Їх нічого і ніхто не влаштовує, ніякі і нічиї пропозиції не задовольняють.

А на самісінькій околиці міста стоїть самотня хатинка, в якій живе Зворотний займенник. Він скупердяй та егоїст, живе лише для себе, то­варишує тільки з собою, радіє тихенько собі, не привертає уваги до себе. Тому і втратив він своє обличчя — не має називного відмінка, не має ще ні роду, ні числа.

ЗАЙМЕННИК

Є добрий друг в іменника,

Числівника й прикметника.

Як звуть його – секрет,

Така ось арифметика.

Як втомляться іменники

У реченнях стояти,

До себе звуть їх

Від втоми рятувати.

***

Іменник втомився від праці важкої

І зачинився у спальнім покої,

Предмети втомився вже він називати

І вирішив трохи поспати.

Йому було лиш тільки треба

Когось залишить замість себе.

Розпорядився одразу іменник:

- Займе моє місце братець – Займенник.

Та от Займенник нізащо

Не міг назвати Хто і Що.

Йому Іменник повелів

Не називати слів,

А тільки лиш на них вказати:

Я, ми, він, вони, той, оцей, ніхто, ніщо,

Весь, себе, ніякий, цей, твій, ваш, котрий і кожний…-

Всі займенники лиш можуть

На предмет, ознаки вказати,

Та не в змозі їх назвати.

Я, відомо, дуже знатний,

Кількість можу означати,

І порядок при лічбі

Підкажу мерщій тобі.

Чи який, чи котрий, скільки –

Запитай мене лиш тільки.

Щоб не буть багатослівним,

Називаюсь я … (числівник).

Поиск по сайту: