В одному далекому королівстві жив король Мовознавство. У нього було дуже багато знайомих графів, що підкорялися йому та разом складали його королівство. Король вправно керував своїм королівством, хоч це й було досить важко, бо в кожному з графств виникало багато суперечливих запитань. Одного разу прийшов до Мовознавства його підданий Звертання, бо він не знав, у кого з графів йому можна просити допомоги. Він сказав:
-Шановний повелителю, ви не могли б взяти мене до себе в королівство, я б вам за це щиро віддячив у майбутньому?
На це король відповів:
- Якщо ти так сильно бажаєш цього, ми зараз же зберемо раду з моїх графів і вирішимо, чи не будеш ти нам зайвий!
На раді довго сперечались, особливо був проти граф Синтаксис. Він казав:
-Куди ми його дінемо, куди вставимо його у речення, у мене і так багато другорядних членів речення!
Але король відповів:
- Звертання в майбутньому нам дуже допоможе і стане в нагоді.
Але граф Синтаксис не здавався:
- Як же ми будемо виділяти його на письмі?
Тут до суперечки приєдналась графиня Пунктуація:
- Якщо вже він такий корисний, то я можу всередині речення виділяти його з обох боків комами, а на початку і в кінці - з одного боку.
Тоді король сказав:
- Нехай звертання не буде членом речення і не відповідатиме на жодне запитання.
Тут і граф Синтаксис заспокоївся і дав згоду.
З тих пір живе в цьому королівстві звертання і на славу служить.
«Бережіть розділові знаки»
Один чоловік загубив кому такрапку з комою і почав боятися складних речень, шукав фрази, щоб були простіші. За нескладними фразами прийшли й нескладні думки.
Потім він загубив знак оклику і почав говорити тихо, з однією інтонацією. Його ніщо не хвилювало, не радувало, до всього ставився байдуже. Згодом чоловік загубив знак питання і перестав запитувати. Жодні події не викликали у нього цікавості. Через деякий час він загубив двокрапку:та тире-, тому перестав пояснювати людям свої вчинки, щось заперечувати. Нарешті у нього залишилися одні «лапки». Він не міг висловити жодної власної думки, ідеї, завжди когось цитував.
Бережіть розділові знаки! Це – важливий засіб висловлювання думок.
Просте речення
За широкими долами, за синіми ріками знаходилися володіння князя, який під всіма своїми паперами підписувався як князь Простий, граф Розповідний і Питальний, володар Спонукальний. Але рідні кликали його просто князь просте речення. Дуже любили того князя всі його піддані, бо вмів завжди домовитися з людьми, поговорити, розпитати. Якщо ж йому було щось потрібно, умів ввічливо попросити: «Часточко «Ні», принеси-но перо та чорнило». І що головне – знав мову всіх народів, якими він правив. Приїде у своє царство розповідне – повідомить жителям про те, що відбувається в країні в цей час. Завітає в Питальне – розпитає у мешканців про життя-буття і обов’язково вислухає відповіді. Любив князь відвідувати свої землі в Спонукальному володінні, бо завжди гостинно приймали його там. Це були його улюбленці, бо що б князь не попросив, порадив, наказав – усе миттю виконувалося. На цій землі він на все давав дозвіл і згоду.
Усі володіння князя об’єднувало одне: піддані поважали і любили його, тому, коли він приїжджав до них, ставали окличними. Такі зустрічі завжди були емоційними.
Морфологія
Подорож до країни морфології
У древньому і славному царстві Мови є родюча і квітуча земля, що зветься Морфологією.Населяють її великі й малі родини слів, кожне з яких підкоряється законам і волі батька-старшини. Була у батька – старшини донька на виданні. Звали її Іменна.
Надійшла весна прекрасна,
Многоцвітна, тепла, ясна,
Ніби дівчинка в вінку.
Ожили луги, діброви,
Повно гомону, розмови
І пісень в чагарнику.
Однієї такої прекрасної днини вирішив батько одружити свою найулюбленішу дитину й видав наказ. Роз'їхалися слуги по всійземлі Морфології,оповіщаючи мешканців країни з волею батька -старшини. Почули цей наказ троє братів – володарів: Іменник, Прикметник та Числівник. Перший із них – найбагатший, рід його найчисельніший, другий – найпишніший, бо всьому навколо дає ознаку, а третій – найпунктуальніший, бо всьому знає і рахунок, і порядок. Взяли кожен із собою вірних друзівта вирушили у далеку дорогу. Нарешті вони дісталися царського палацу.
В одній з алей помітили вони невелику групу аборигенів.
-А це що за мізерія? – ображено запитав Іменник.
-І зовсім ми не мізерія, - ображено озвався один із групи. – Ми такі ж повноправні жителі Морфології, як і ви. А як нас звуть, ви дізнаєтесь, розгадавши кросворд. Впишіть в клітинки український переклад поданих нижче слів і у виділеному вертикальному рядку прочитаєте наше ім'я.
1. Согласие (згода).
2. Или (або).
3. Простофиля (йолоп).
4. Падеж (відмінок).
5.Имя прилагательное
(прикметник).
6. Единение (єднання).
7. Роза (троянда).
З
г
о
д
а
А
б
о
Й
о
л
о
п
в
і
д
М
і
н
о
к
п
р
и
к
м
Е
т
н
и
к
є
д
н
а
Н
н
я
т
р
о
я
Н
д
а
т
р
И
з
у
б
к
р
о
К
и
8. Трезубец (тризуб).
9. Шаги (кроки).
- Повноправні? – втрутився в розмову Прикметник. – І які ж у вас на те права?
Ми походимо з давнього славетного роду. Префікс за – походить із прийменника за , що має просторове значення за кимось, тобто позаду або синонімічний зі словом замість (попрацюй за мене, замість мене). Ця роль – вживання замість імен – і дала нам назву “ займенник ”. А колись, у давнину, не було стільки частин мови, як тепер. Іменники, Прикметники, Числівники входили до однієї великої групи, яка називалася “ Імена ”. Ми вживалися замість Іменника (хлопець – він, земля – вона, поле – воно); Прикметника ( гарний – який, такий, батьків – чий, його), Числівника (п'ять – скільки, стільки, сьомий – котрий, цей, той).
Казка про частинимови
За синіми морями, за темнимилісами, за високими горами проляглимежікраїниМорфології, уякій правила королева. Країнабула невеличка за розмірами — усього 10 князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук. Але багатабулаМорфологія.
Кожне князівствозаймалосясвоїми справами.Іменникоб’єднавусіживі і неживіпредмети і називавїх. Прикметниквказував на їхознаки. Числівникмігшвидко й чіткоперелічити все населеннякраїни. Дієсловазахоплюваливсіхсвоєюпрацелюбністю, енергійно і з готовністюзавждивиконувалибудь-яку справу. А якщохтосьвтомлювався, Займенникйогозамінював, а тому щовінбувдужетактовний, то не називав тих, кому булапотрібнадопомога. Прислівник же завждиконтролював, хто як працює:гарночи погано, хтовийшовпрацювативвечері,а хтовранці. А такікнязівства, як Сполучник, Прийменник, Частка, Вигукбули ледарями, працюватисамі не хотіли, ніякоїдії не виконували.
Королева країниМорфологіїрозсердилася — вона не любила ледарів — і зробилаїх слугами, примусиладопомагати жителям усіхкнязівств. І так країнаМорфологіярозпалася на 6 самостійнихкнязівств.
РІЗНІ ДИВА,ЩО ТРАПИЛИСЯ З ЧАСТИНАМИ МОВИ
Р
ізні дива бувають на світі... Одного разу таке сталося і зі мною, коли ми з друзями пішли в ліс. Вийшли на галявину... І раптом під ялинкою побачили невеликий вогник. Зупинилися, прислухаємося, придивляємося... Біля маленького вогнища сиділи якісь маленькі істоти, вони про щось тихенько сперечалися. Я почув тоненький голос: "Всі ми, частини мови, буваємо самостійні та службові. Давайте визначимо, хто з нас найголовніший..." З їхньої розмови я дізнався, що самостійні частини мови - це іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник та дієслово. А службові - частка, сполучник, прийменник. Та ось виступив хтось перший, гордий, поважний (здається, Іменник): - Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати, якого роду, числа і відміни це слово...
Так говорив Іменник, але тут його перебив інший, що сидів поруч: - А я можу розповісти, яке це місто - велике, історичне, красиве, дивовижне... Бо я й називаю різні ознаки та якості предмета і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події (наприклад, дерев'яний стіл, приморське село, зимовий день...)
Авжеж, це був Прикметник. Розмову продовжив третій: - Все це гарно, все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я!Адже я означаю! кількість, і число, і порядок при лічбі (п'ять, п'ятий...). Тому й звуть мене Числівником... - Всі ви дуже розумні, дуже вразливі, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь - Займенник'. - вигукнув наступний. - Ось дивіться: стіл - він, красивий -такий, вісім - стільки, далеко - там...
Але тут почули спокійний і впевнений голос: - Все це так... Проте без мене всі ви нічого не змогли б зробити. Так би і сиділи тихенько, навіть не розмовляли б, бо тільки я означаю дію, дозволяю вам діяти. Тому і називаюся Дієсловом. І ще я можу вам сказати, коли відбувалася дія: в минулому, в теперішньому чи в майбутньому часі. Але я й рідня декому з вас: є в мене форми, що подібні до прикметника -Дієприкметник, до прислівника - Дієприслівник...
АПрислівник зауважив: - А я хоч і утворююсь від інших частин мови (темний - здалеку, верх - зверху...), але вкрай необхідно відрізняти мене від інших, бо від цього залежить правопис! Раптом підвелися трохи ображені Прийменник і Сполучник: - Все це правда, але й без нас важко було б вам висловлювати думки, бо ми допомагаємо словам поєднуватися у словосполучення і речення. І наші друзі Частка і Вигук теж надають цим реченням різні важливі відтінки. Отже, хоч ми і службові, але теж дуже важливі. Я стояв, слухав... і зрозумів: "А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення. І важко було б уявити собі нашу мову, щоб у ній не було хоча б однієї з цих частин".