Помощничек
Главная | Обратная связь

...

Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Як маленька буква стала дорослою



Жила собі маленька буква. Її ніхто не хотів помічати: часто пропускали, недописували.

- Чому мене не помічають, чому часто пропускають учні?! – жалілася дядькові Алфавіту.

- Ти маленька, тому й непомітна, - поважно відповів старий.

Стиснулось від болю буквине серденько. Надумала вона свої справи налагодити: «Спробую-но я із середини речення переміститись на початок».

І сталося диво. Почали всі поважати маленьку букву, писати її великою і дорослі і малі. Сподобалось це букві. І наважилась вона дати назву містам, селам, вулицям, річкам та морям, горам та долинам, прилаштувалась до імен, стала на перше місце в прізвищах. Пішла про неї слава по всій Мовляндії.

Запишалась буква, розтовстіла, виросла. І тепер усі слова, в які вона потрапила, пишуться з великої букви.

Шумні приголосні

 

Прийшла одного разу голосна О у гості до приголосних. Її увагу привернув пишний палац на центральній площі: великий двоповерховий будинок. О підійшла ближче, пильно розглядаючи палац. І ось, одна жителька, а саме - приголосна К замітивши гостю, запросила її всередину. У палаці всі кімнати були однакових розмірів, кожна носила ім`я свого жителя, наприклад С жила в кімнаті С.Голосна О замітила,що всі жителі , які були на першому поверсі приязно вітали її,а мешканці другого поверху тільки махали руками і посміхались, не спускаючись на перший поверх.

«Чому ви не спуститесь до нас?»- запитала голосна, - «Ми не маємо права »- відповіли хором приголосні . Приголосна К пояснила гості: «Вимов будь ласка звук [ш]. Сильніше! Помітила? Чується тільки шум.А тепер, тримаючи язик в такому ж положенні , вимов звук [ж]. Ще раз! Чуєш різницю?»

«Так - відповіла вона - тепер я чую не тільки шум , але й голос» .

«На цій основі - продовжувала К - всі ми, шумні приголосні , поділяємось на дзвінкі і глухі, утворюючи пари. На першому поверсі живуть глухі. А на другому – відповідні їм дзвінкі звуки. Це основне правило, якого всі дотримуються.» Пройшовши коридором О замітила , що одна кімната не має пари. Так, дійсно, глуха приголосна Ф жила сама на першому поверсі, не маючи відповідної пари на другому поверсі.

Приязно порозмовлявши, О подякувала шумним приголосним за гостинність і вирушила додому. О була вражена , що приголосні поділяються на глухі і дзвінкі , вона ішла додому з думкою, що дуже добре, що вони – голосні живуть всі разом , на одному поверсі.

 

Казка про уподібнення приголосних

 

Звуки [Г] і [Х] були братами. Лідером вважався брат[Г] . Він тримався вільно, незалежно, мав сильний глотковий голос. Брат [Х] був смирний , слабкий і давав про себе знати тихим, ледве чутним шумом – придихом.

[Х] обожнював свого брата , ходив за ним по п`ятах , дуже хотів бути схожим на [Г], прагнув йому всіляко прислужитися.

Дзвінкому [Г] не подобалось тихе товариство. Він не любив стояти перед своїми товаришами - глухими звуками. Це помітив брат [Х], і залюбки почав замінювати його. Сусідство таких же, як він, тихих звуків, особливо [Т] і [К] , з якими він невдовзі заприятелював, вабило, підносило його, і [Х] намагався щоразу стати поряд з ними.

Брати узвичаїли таку заміну, тому і сьогодні в словах, де [Г] стоїть у середині слова перед глухим, ми чуємо і вимовляємо його брата – звук [Х].

Трохи не так склалися взаємини між іншими звуками – братами. Так дзвінкоголосі [Д`] , [З`] , [Ґ`] , надмірно піклуючись про своїх братів [Т`] , [С`] , [К]` намагаються підтримати, захистити їх. Вони завжди заступають братів перед дзвінкими звуками–товаришами. Тому–то в словах боротьба, просьба, вокзал і багатьох інших ми чуємо і вимовляємо , замість глухих, дзвінкі приголосні [Д`] , [З`] і [Ґ`].

 

 

Горді звуки

Якось зібралися голосні і приголосні та й вирішили спробувати працювати , творити самостійно, окремо. Обидві групи фонем-звуків були певні в своєму успіхові. Звісно , що кожна група хотіла доказати свою першість. Голосні покладалися на силу та провідну роль у складах і словах, а приголосні – на великий гурт: адже їх у п`ять з половиною разів більше. Ніж голосних.

Першим трапилося їм прислів`я . Не гаючи часу, звуки взялися до праці. Вишикувались у потрібному порядку і гучно зазвучали голосні: о, ое , аао … Скромно зашелестіли , вторячи їм приголосні: хт, хч, бгт … Та ні слів, ні речення-прислів`я не виходило , бо тільки у сполученні , комплексі голосні і приголосні щось називають, передають думку.

Перепробувавши всі можливі варіанти, звуки зрозуміли, що тільки разом їхня праця дасть добрі плоди, що тільки разом вони можуть надати українській мові такої милозвучності і краси.

Місце творення

Зібрались якось всі приголосні звуки на центральній площі, та й задумали вибрати головний орган міста Приголосних. Їм не подобалось, що кожен мав рівні права, адже в більшості розвинених міст обов`язково назначався голова, який вирішував всі важливі питання.

І от почалось голосування. Першими виступили язикові приголосні, які переконували інших звуків в тому, що їхній орган творення – Язик є найважливішим, адже, язикових приголосних є найбільше. Обурені губні стверджували, що оскільки їхній орган творення є найкрасивішим, то саме він повинен зайняти цю посаду. І тільки одинокий звук [Г] не смів протестувати, адже він єдиний утворюється зближенням задньої стінки глотки з коренем язика.

У результаті голосування переміг кандидат язикових приголосних – Язик. Впевнений в собі , головний орган міста заборонив утворювати звуки іншим органам, оскільки вважав, що впорається сам. Ох, скільки зусиль вклав Язик, щоб утворити хоча б один губний приголосний: перевертався, скручувався , згинався і розгинався, та все марно. Не зміг він утворити жодного губного звуку…

Зібрались тоді приголосні вдруге на нараду, і вирішили, що їхня ідея була невдалою, адже кожен орган творення є незамінним, рівноправним, і тільки він здатен відмінно виконувати свою роботу.

 

Казка прозвуки [Е] та [И] в ненаголошеній позиції

Жили у царстві Фонетики звуки [Е] та [И]. Вони були найкращими друзями. Одного разу сталося так , що звук [Е] застудився, тому фізично не встигав виконувати всю свою роботу. Голосний [И], як вірний друг , вирішив допомогти товаришеві. Він замінював його в словах, де [Е] стояв в ненаголошеній позиції. Пройшов час, і голосний [Е] , знову зміг приступити до роботи як повноцінний працівник, та його друг [И]не захотів звільнити законне місце яке належало [Е], надто йому сподобалось працювати за двох! Вирішив голосний [Е] помститися голосному [И] , і також навмисно замінював його в ненаголошеній позиції. Суперечки, сварки і навіть бійки , які точились між «друзями» завдавали клопоту іншим звукам. Та помирити [Е] і [И] було не просто. Тоді Головна Рада Звуків була змушена прийняти нове правило,яке звучало так:

Звук [Е] в ненаголошеній позиції завжди наближається до [И], а голосний [И] в ненаголошеній позиції ( крім випадку, коли він стоїть в останньому складі) наближається до [Е].

Минув час, і два звуки [Е] та [И] знову відновили свої дружні стосунки, а завдяки новому правилу вони отримали змогу ще більше часу проводити разом.

„ Спрощення в групах приголосних ”

 

На засіданні Великої Ради країни Орфографії обговорювалось одне питання: Як бути з тими словами, при зміні чи творенні яких виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних?

Представник фракції СТН запропонував випускати середній звук [т] у вимові і не позначати його буквою т на письмі.

Хоч моє прізвище РАДІСНИЙ і пов’язане з радістю, - сказав він, - я не заперечую проти його спрощення.

Його активно підтримав представник фракції СТЛ пан ЩАСЛИВИЙ:

Я гадаю, що й без [т] наша фракція збереже своє щастя.

Керівники фракції ЖДН та ЗДНВИЇЗНИЙ і ТИЖНЕВИЙ гаряче схвалили виступи попередніх ораторів і з радістю відмовились від набридливого їм звука [д] та необхідності передавати його на письмі буквою д.

Спікер парламенту полегшено зітхнув: тепер можна зачитати заготовлену заздалегідь резолюцію про спрощення в групах приголосних.

Раптом до мікрофона побіг керівник фракції Запозичених пан КОНТРАСТНИЙ:

Дайте й мені слово, - закричав він з французьким акцентом.

Прийняття такого рішення – грубе порушення прав людини. Ми, запозичені, не хочемо втрачати зв’язку зі своїми предками і вимагаємо такого написання, яке б свідчило про наше походження. Я КОНТРАСТНИЙ, бо контраст, пан БАЛАСТНИЙ, бо баласт, пан КОМПОСТНИЙ, бо компост, пан ФОРПОСТНИЙ, бо форпост, пан СТУДЕНТСЬКИЙ, бо студент, ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ – президент, пан ГІГАНТСЬКИЙ, бо гігант, ЛЕЙТЕНАНТСЬКИЙ – лейтенант.

Не встиг голова Великої Ради заперечити промовцеві, як з місця зірвався пан ПЕСТЛИВИЙ.

Хоч я і не іноземець, - схвильовано вигукнув він, але теж не хочу спрощуватись. Люди подумають, що мої предки було псами, коли написати ПЕСЛИВИЙ, а насправді вони були дуже ласкавими, усіх пестили.

А я, - продовжував пан КІСТЛЯВИЙ, - не зможу пишатися своєю худорлявістю та вишуканістю, коли люди забудуть про благородні кості моїх предків. Та й пани ШІСТНАДЦЯТЬ, ХВОРОСТНЯК, ЗАП’ЯСТНИЙ, ХВАСТНУТИ, ХВАСТЛИВИЙ не бажають спрощуватись, бо, на відміну від більшості членів фракції, не соромляться своїх простих, але чесних предків.

Рішення Великої Ради було однозначним: усім спрощуватися, тільки представникам двох останніх фракцій дозволити жити неспрощеними.

Казка про Орфоепію

У невеличкому місті Орфоепос жили незвичайні мешканці – звуки: голосні та приголосні.

Голосних було мало, всього шість, але їх дуже любили Слова. Кожний Голосний звук був у великій пошані. Особливо гарно звучали вони у піснях. У голосні звуки був закоханий Наголос, а на Приголосні навіть уваги не звертав. Одного разу найбільш заздрісний звук [з] став думати-гадати, як би провчити Голосні звуки. Він звернувся за допомогою до свого брата [с]. Зібрали брати на збори усі звуки. Звук [з] почав говорити, що Голосні звуки зазнаються, нескромно себе ведуть. Звук [с] почав суперечку з Голосними, які стали оправдовуватись. Усі звуки почали сваритися.

Найбільш чутливий звук [о] сказав ображено: «Облиште суперечку. Якщо Приголосні звуки такі горді та зарозумілі, хай обходяться без нас. Я і всі брати дуже ображені, тому ми покинемо вас».

Не стало Голосних у царстві. Перестали співати пісні. По-іншому почали говорити. Приголосні ледве могли порозумітись між собою. Сумно стало жити... І тоді Приголосні звуки зрозуміли, що їм не обійтися без Голосних звуків. Перепросили вони їх і попросили повернутися. А тоді всі разом стали думати над правилами, які б допомагали не робити більше помилок у вимові Слів. Та й придумали основні правила української орфоепії.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ

Звуки Вимовляються Приклади
голосні  
усі наголошені чітко й виразно   [поговорú] , [заснýли]
[а], [і], [у]в усіх позиціях чітко й виразно [кучугýра], [гарáзд]
[о] в більшості ненаголошених позицій відсутнє акання, [о]ніколи не наближається до [а] [головá], [молокó], [покотúли]
[о] ненаголошений перед складом з наголошеним [у] нечітко, з наближенням до [у]: [оу] [у коужýс'і], [гоулýбка], [роузýмна]
ненаголошений [е]ненаголошений [и] нечітко:наближаючись до [и] – [еи]наближаючись до [е] – [ие] [стеижкú], [виешнéв’іǐ]
приголосні    
шиплячі [ж, ч, ш, ] (неподовжені), губні [б,п,в,м,ф], задньоязикові [ґ,к,х], глотковий [г] завжди твердо, напівпом'якшено лише перед [і], а також пом’якшуються в окремих іншомовних словах степ, вісім, любов, піч, піч, дуб, чу­до, хитрий, бюро, пюре
дзвінків кінці слова і перед глухими в середині слова не оглушуються,крім [г] у кількох словах (нігті, кігті, легко, вогкий, дьогтю, де на місці г вимовляємо[х]) рибка, гадка, скибка, раз, вуж, стежка, казка, плуг, друг, полоз
глухіперед дзвінкими в середині слова дзвінко(одзвінчуються) [прóз'ба], [бород'бá], [óдже] (орф. отже, просьба, боротьба).
звук [в] ніколи не оглушується, на початку слова та в кінці складу чи слова вимовляється як [ў] віра, вигляд, врода [ўрóда],мав [маў], втроє [ўтрójе]

 

[ , ] неподільні, злиті звуки (африкати), джміль, дзвіночок, дзенькіт, джем
[д]і [з], [д] і [ж] окремі звукина межі двох морфем відзимувати, віджити
[д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед м'якими та перед і вимовляютьсям'яко [ýман'с'кі], [л´і´н'іjа]
різна артикуляція гортанного[г] і прори­вного задньоязикового [ґ] в сучасній українській мові набагато вужче використання має проривний[ґ]: гай, гарно, газ, галас, аґрус, ґава, ґанок, ґуля
звук [ф] у запозичених словах філософія, фойє,феєрія
звукосполучення [хв] у власне українських словах хвіртка, хвастнути
префікси роз-, без- дзвінкопри повільному темпі абоглухов швидкому темпі [розсúпала] і [рос:úпала]
у прийменниках і префіксах на [з]перед шиплячими уподібнюється свистячий [з] до шиплячих(вимовляється довгий шиплячий звук або два шиплячі) з жахом [ж:áхом], безжурні [беиж:ýрн´і],
звукосполучення  
-ться, -шся у дієсловах вимовляються як[ц':а], [с':а] купаються — [купájуц':а], смієшся — [см’іjéс':а].

 

Казка про Графіку

Жила собі сім’я на прізвище Алфавіт. У цієї родини було 6 голосних дочок і 26 приголосних синів. Згодом народилося останнє дитя — тридцять третє. Воно було незвичайне: маленьке, беззвучне, мовчазне. За його м’який характер так і назвали немовля - М’який знак.

Дитинча було мале й безпомічне і, звичайно, нічого не вміло робити. А робота у старших братів і сестер була нелегка - складати слова. І маля, дивлячись на роботу старших, хотіло також складати слова, та старші часто проганяли брата, кажучи, що він лише заважає. І тільки брати Д, Т, З, С, Ц, Л час від часу дозволяли М’якому знаку постояти біля них, коли вони складали нові слова. Усі ж інші брати його лише проганяли, а він ображався й плакав.

Якось у черговий раз образившись на літеру Ш, яка страшно нашипіла на малого, коли той хотів постояти біля неї у слові «туш», він вирішив піти з Алфавіту. Відсутність наймолодшого помітили лише тоді, коли почали смішно говорити. Наприклад: «Я согодні поїду до батка» або «я согодні бадорий».

А М’який знак, швидко чимчикував у невідомому напрямку і весело наспівував:

Не потрібен я нікому,

Заважаю геть усім,

Жити буду я самотньо

Й милуватись світом цим.

І не знаю, що робити,

Далі як на світі жити?

Я не хочу танцювати,

Мрію чесно працювати.

Тією дорогою їхав король із сусідньої країни, побачив малого та й питає:

- Хлопчику, а ти дійсно хочеш працювати?

- Так, так, так.

- Тоді сідай на коня й поїдемо до мене в палац.

А по дорозі розпитує:

- Ти звідки?

- Моя сім’я Алфавіт, а живе вона у місті Графіка - швидко відповів хлопчик.

- А це що за місто? Вперше чую.

- Графіка – це місто букв та інших графічних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.Бо крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються й апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін.

- А що ти вмієш робити?

- Писати, читати, - гордо відповів М’який знак.

- О, ти мені якраз і потрібен! - вигукнув король.

А то не просто король, а король на ім’я Слово - найвеличніший у тих краях.

Приїхали вони в королівство Правопис. Приступивши до роботи, М’який знак складав дивовижно красиві слова, усі вони були м’якими і лагідними: тінь, осінь, олень, день.

Одного разу долетіла до королівства Правопис звістка про велику сім’ю Алфавіт й про їхню дивну мову. Згадав про своїх братів і сестер М’який знак. Стало йому шкода своїх родичів, і вирішив він повернутися додому до своїх 32 братів-букв українського Алфавіту.

 


 

Морфеміка

­­­Словотвір

Ж

 

 

или собі батько Словотвір, мати Мова, їхні сини Способи. Одного звали Префіксальним, іншого Суфіксальним. Були у батьків і інші діти — Способи, але вони були ще малими. Всю роботу, яку треба було виконувати, батько доручав старшим синам, а менші допомагали братам.

Жила сім'я дружно, весело. Мешкали вони у країні Мовознавства, де всі поважали один одного, ніколи не ворогували між собою. Жили мешканці мирно і спокійно.

Але недалеко від країни Мовознавства була інша держава, державаДвієчників і Невстигаючих. Жителі там постійно сварилися, ворогували між собою і ду­же були незадоволені тим, що росте і розвивається країна Мовознавства.

Радились, радились Двієчники і Невстигаючі і вирішили завдати шкоди країні Мовознавства.

Без оголошення війни вони пішли у наступ. Але в країні Мовознавства добрі охоронці кордонів — Слова. Вони ввесь час охороняють свої рубежі.І от Слова запідозрили незрозумілий шелест.

З мурів вони побачили, що до стін підбираються вороги. Засурмили сурми, вдарили барабани, закликаючи мешканців країни Мовознавства до боротьби з ворогом

Усі, від застарілих слів до неологізмів, піднялися на боротьбу з Двієчниками і Невстигаючими. У сім'ї Словотвору і Мови теж виряджали на битву синів-Способів. Сам батько вже старий, не може втримати зброї в руках, а сини молоді і сильні, вони захистять країну. Поцілувала їх мати Мова, провела до воріт, далі нема сил іти, а до шляху братів проводили менші їхні брати. І пішли сини до місця збору. Збір був швидкий. Організовувались і ши­кувались загони. Обох братів поставили командирами над загонами, які вони самі створили, і відіслали у різні кінці країни.

А ворог наступав. Ось розпочав тяжку боротьбу з ворогами загін старшого брата Префіксального.

Мужньо б'ються воїни, сили і життя не шкодують, а перемогти ворога не можуть.

Веде боротьбу з ворогом і загін меншого брата Суфіксального. Воїни гинуть, а перемога на боці во­рога.

І посилає тоді гінця менший брат до старшого, щоб об'єднати свої загони і вдарити єдиною силою. З вели­кими труднощами Суфікс-гонець доходить до загону старшого брата і говорить йому про об'єднання загонів. Подумав старший брат і згодився із думкою меншого брата, бо ж, дійсно, удвох вони будуть у два рази сильнішими і переможуть ворога.

Дає згоду Префіксальний спосіб меншому братові, указує час і місце зустрічі війська, посилає із пакетом гінця — Префікса. Довгими і важкими стежками він добирається до Суфіксального способу. Але доходить і передає йому згоду свого воєводи.

У призначений час і місце зійшлися війська Префіксального ї Суфіксального способів. Префікси і Суфікси об'єдналися, утворивши військо Префіксаль­но-суфіксального способу. А потім ударили разом на во­рога.

Злякався ворог такої сили, не витримав натиску і відступив. Перемогли миролюбні жителі країни Мо­вознавства Двієчників і Невстигаючих, прогнали їх да­леко від своїх кордонів, попередили, щоб не сміли біль­ше брати у руки зброю, а бралися за розум, працюва­ли, вчилися добре, змінили свою поведінку, а також і назву. Тоді вони матимуть багато друзів і порадників.

Повернулися брати-Способи додому стомлені, але раді і задоволені, що здолали ворога. Раді і батьки, що сини живі з'явилися. А менші брати — Способи — Безсуфіксний, Спосіб складання основ, Перехід однієї час­тини мови в іншу — пообіцяли братам-воїнам бути доброю їм підмогою у всіх складних випадках і ситу­аціях, при творенні слів.

 

Фея Мовознайка розчакловує перші цеглинки
"Рано-вранці, коли перші промінці сонечка торкнулися палацу Мови, Пояснюля й Доведунчик сиділи біля цеглинок у будиночку, де жили слова, що означають дії руху. Пояснюля взяла в руку велику цеглинку, поставила перед собою і мовила: "Це слово - їхати, а це (показує на нову велику цеглинку) - ходити". Доведунчику сподобалася ця гра. Він теж почав добирати великі цеглинки й називати: "Стрибати, плавати, літати". Та скоро їм ця гра набридла, і Пояснюля запропонувала нову гру, яка називається "Пояс-нюльки". Доведунчик спочатку не хотів грати, а потім погодивсь і сказав, що називати слова, які означають дії руху, буде він, а пояснювати - Пояснюля.

- Їхати, - сказав Доведунчик.

- Рухатися на транспорті, - відповіла Пояснюля.

- Літати.

- Рухатися в повітрі.

Вони так захопилися грою, що не помітили, як увійшли до будиночка пані Граматика та фея Мовознайка.

- Так, так. Великі цеглинки в цій кімнаті ми розчаклували, а малі - ні, - зауважила пані Граматика.

- Згадайте, які імена молодшого сина ви знаєте? - запитала фея Мовознайка.

- ПО, - сказала Пояснюля.

- ПРИ, - голосно відповів Доведунчик.

- А що означають ці імена, - запитала пані Граматика, не забули?

- Ні, ні! - хором відповіли Пояснюля й Доведунчик. -ПО - означає початок руху, а ПРИ - його кінець.

І в цей час фея Мовознайка змахнула своєю чарівною паличкою над маленькими цеглинками, і на одній із них з'явився дивний знак. Ось такий:

«--[__]. Що це за знак? Що він означає? Усі зачаровано

дивилися на нього, а Пояснюля терла свого лобика, і її літера П замигтіла, як лампочка. Вона уважно розглядала знак і розмірковувала: "Переривчаста стрілочка починає відходити від цеглинки. Так робив молодший син, коли мав ім'я ПО. Так, так - це ПО!"

- Молодець! - похвалила фея Мовознайка Пояснюлю і змахнула чарівною паличкою ще раз. Надругій цеглинці з'явився новий знак. Ось такий: --»[__].

- А це що за знак? Що він означає?

Враз у Доведунчика засвітилася літера Д, і він почав розмірковувати: "Якщо стрічка, що починає відходити від цеглинки - початок руху, то тут стрілочка вперлася своїм носиком у цеглинку й зупинилася - кінець руху, а це ім'я молодшого сина ПРИ. Так, я впевнений це - ПРИ", - дійшов висновку Доведунчик.

- Хвала! Хвала вам! Ви справжні принц і принцеса королеви Думки. Я пишаюся вами, - вихваляла дітей фея Мовознайка.

- Ось ми й розчаклували перші маленькі цеглинки, а їх ой як багато! - зауважила пані Граматика.

- То ж давайте ще розчакловувати! - окрилені успіхом, закричали Пояснюля й Доведунчик.

- Ні, ні! Треба запам'ятати ці знаки й навчитися їх об'єднувати в слово: маленького синочка ставити перед та-том-господарем слова. Це ось як треба робити. Спочатку - ставимо маленьку розчакловану цеглинку, а потім велику цеглинку і дивимось, який знак на маленькій цеглинці, згадуємо ім'я, що означає цей знак, і вимовляємо все слово. Подивіться, я поставила цеглинку".

«--[_] [__]. Це позначає, що треба спочатку вимовити ім'я молодшого сина ПО і слово, що означає рух: ПО - бігати, побігати.

- Це цікаво, будувати з цеглинок слова, - сказав Доведунчик.

- Давай запросимо й дітей будувати з цеглинок слова. Чим більше дітей умітимуть це робити, тим вірогідніше, що зла чаклунка не повернеться до палацу Мови, - звернулася Пояснюля до Доведунчика.

- Так, так! Запрошуємо! - мовив Доведунчик і передав дітям купу цеглинок.

Ось такі пригоди були в Пояснюлі та Доведунчика

Будова слова

Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.

Серед квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть належати до різних частин мови і мати різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і на­зиваються спільнокореневими.

Кожне слово (якщо воно змінне) має право зміню­ватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того,щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові. Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.

Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивча­ють розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.

 

Префікс і прийменник

Жили собі в Країні Слів два хлопчики. Звали Префікс і Прийменник. Вони були великими друзям разом читали книжки, разом вчили уроки, разом відпочивали, все ділили порівну. Але вдача у них була різна.

Префікс був незвичайний чарівник. Щойно побачить якесь слово,подає йому руку і вмить стає частиною того слова. А Прийменник був зовсім не такий. Він ходить Країною Слів з багатьма словами, та ніколи з ними не з'єднувався.. Прийменник йшов іншими словами на такій відстані, що між ним і словом могло стати ще одне слово.

Помітила це Граматика і видала наказ: «Нехай Префікс завжди буде частиною слова, а Прийменник нехай пишеться з іншими словами окремо».

 

ПРЕФІКС

Я – префікс і завжди утворюю слова,

Все це чарівно так, що кругом голова,

Я з міри роблю вимір,

З єднання – роз’єднання,

Та подругу я з друга для сміху утворю,

До вас одне питання:

“Як я все це роблю?”

 

ОСНОВА СЛОВА

Я – чарівна основа слова,

І без закінчення чудово

Існую я, та, зокрема,

Є в мене корінь – голова,

І префікс є, і суфікс є,

Ніщо мій настрій не псує!

 

 

СУФІКС

Я теж утворюю слова,

Але я після кореня стою.

Всі суфіксом мене назвуть

Я –н-, -енн-, -янн- та –анн- люблю!

Я є частина слова,

Частина слів основи!

 

КОРІНЬ

Спільна частина

Споріднених слів,

Коренем зветься –

Матінка їм.

Така ось родина:

День, денний та днина!

А днями, дня, днів

– одне тільки слово,

бо в нього, здається,

незмінна основа.

ЗАКІНЧЕННЯ

Служу я для зв’язку

Слів в реченні завжди,

Наприклад: є гора,

А стало – дві гори.

Закінченням звуть мене

Я є частина слова

Я змінне, як взуття.

Я зовсім не основа!




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.