Як маленька буква стала дорослою

Жила собі маленька буква. Її ніхто не хотів помічати: часто пропускали, недописували.

- Чому мене не помічають, чому часто пропускають учні?! – жалілася дядькові Алфавіту.

- Ти маленька, тому й непомітна, - поважно відповів старий.

Стиснулось від болю буквине серденько. Надумала вона свої справи налагодити: «Спробую-но я із середини речення переміститись на початок».

І сталося диво. Почали всі поважати маленьку букву, писати її великою і дорослі і малі. Сподобалось це букві. І наважилась вона дати назву містам, селам, вулицям, річкам та морям, горам та долинам, прилаштувалась до імен, стала на перше місце в прізвищах. Пішла про неї слава по всій Мовляндії.

Запишалась буква, розтовстіла, виросла. І тепер усі слова, в які вона потрапила, пишуться з великої букви.

Прийшла одного разу голосна О у гості до приголосних. Її увагу привернув пишний палац на центральній площі: великий двоповерховий будинок. О підійшла ближче, пильно розглядаючи палац. І ось, одна жителька, а саме - приголосна К замітивши гостю, запросила її всередину. У палаці всі кімнати були однакових розмірів, кожна носила ім`я свого жителя, наприклад С жила в кімнаті С.Голосна О замітила,що всі жителі , які були на першому поверсі приязно вітали її,а мешканці другого поверху тільки махали руками і посміхались, не спускаючись на перший поверх.

«Чому ви не спуститесь до нас?»- запитала голосна, - «Ми не маємо права »- відповіли хором приголосні . Приголосна К пояснила гості: «Вимов будь ласка звук [ш]. Сильніше! Помітила? Чується тільки шум.А тепер, тримаючи язик в такому ж положенні , вимов звук [ж]. Ще раз! Чуєш різницю?»

«Так - відповіла вона - тепер я чую не тільки шум , але й голос» .

«На цій основі - продовжувала К - всі ми, шумні приголосні , поділяємось на дзвінкі і глухі, утворюючи пари. На першому поверсі живуть глухі. А на другому – відповідні їм дзвінкі звуки. Це основне правило, якого всі дотримуються.» Пройшовши коридором О замітила , що одна кімната не має пари. Так, дійсно, глуха приголосна Ф жила сама на першому поверсі, не маючи відповідної пари на другому поверсі.

Приязно порозмовлявши, О подякувала шумним приголосним за гостинність і вирушила додому. О була вражена , що приголосні поділяються на глухі і дзвінкі , вона ішла додому з думкою, що дуже добре, що вони – голосні живуть всі разом , на одному поверсі.

Казка про уподібнення приголосних

Звуки [Г] і [Х] були братами. Лідером вважався брат[Г] . Він тримався вільно, незалежно, мав сильний глотковий голос. Брат [Х] був смирний , слабкий і давав про себе знати тихим, ледве чутним шумом – придихом.

[Х] обожнював свого брата , ходив за ним по п`ятах , дуже хотів бути схожим на [Г], прагнув йому всіляко прислужитися.

Дзвінкому [Г] не подобалось тихе товариство. Він не любив стояти перед своїми товаришами - глухими звуками. Це помітив брат [Х], і залюбки почав замінювати його. Сусідство таких же, як він, тихих звуків, особливо [Т] і [К] , з якими він невдовзі заприятелював, вабило, підносило його, і [Х] намагався щоразу стати поряд з ними.

Брати узвичаїли таку заміну, тому і сьогодні в словах, де [Г] стоїть у середині слова перед глухим, ми чуємо і вимовляємо його брата – звук [Х].

Трохи не так склалися взаємини між іншими звуками – братами. Так дзвінкоголосі [Д`] , [З`] , [Ґ`] , надмірно піклуючись про своїх братів [Т`] , [С`] , [К]` намагаються підтримати, захистити їх. Вони завжди заступають братів перед дзвінкими звуками–товаришами. Тому–то в словах боротьба, просьба, вокзал і багатьох інших ми чуємо і вимовляємо , замість глухих, дзвінкі приголосні [Д`] , [З`] і [Ґ`].

Горді звуки

Якось зібралися голосні і приголосні та й вирішили спробувати працювати , творити самостійно, окремо. Обидві групи фонем-звуків були певні в своєму успіхові. Звісно , що кожна група хотіла доказати свою першість. Голосні покладалися на силу та провідну роль у складах і словах, а приголосні – на великий гурт: адже їх у п`ять з половиною разів більше. Ніж голосних.

Першим трапилося їм прислів`я . Не гаючи часу, звуки взялися до праці. Вишикувались у потрібному порядку і гучно зазвучали голосні: о, ое , аао … Скромно зашелестіли , вторячи їм приголосні: хт, хч, бгт … Та ні слів, ні речення-прислів`я не виходило , бо тільки у сполученні , комплексі голосні і приголосні щось називають, передають думку.

Перепробувавши всі можливі варіанти, звуки зрозуміли, що тільки разом їхня праця дасть добрі плоди, що тільки разом вони можуть надати українській мові такої милозвучності і краси.

Місце творення

Зібрались якось всі приголосні звуки на центральній площі, та й задумали вибрати головний орган міста Приголосних. Їм не подобалось, що кожен мав рівні права, адже в більшості розвинених міст обов`язково назначався голова, який вирішував всі важливі питання.

І от почалось голосування. Першими виступили язикові приголосні, які переконували інших звуків в тому, що їхній орган творення – Язик є найважливішим, адже, язикових приголосних є найбільше. Обурені губні стверджували, що оскільки їхній орган творення є найкрасивішим, то саме він повинен зайняти цю посаду. І тільки одинокий звук [Г] не смів протестувати, адже він єдиний утворюється зближенням задньої стінки глотки з коренем язика.

У результаті голосування переміг кандидат язикових приголосних – Язик. Впевнений в собі , головний орган міста заборонив утворювати звуки іншим органам, оскільки вважав, що впорається сам. Ох, скільки зусиль вклав Язик, щоб утворити хоча б один губний приголосний: перевертався, скручувався , згинався і розгинався, та все марно. Не зміг він утворити жодного губного звуку…

Зібрались тоді приголосні вдруге на нараду, і вирішили, що їхня ідея була невдалою, адже кожен орган творення є незамінним, рівноправним, і тільки він здатен відмінно виконувати свою роботу.

Казка прозвуки [Е] та [И] в ненаголошеній позиції

Жили у царстві Фонетики звуки [Е] та [И]. Вони були найкращими друзями. Одного разу сталося так , що звук [Е] застудився, тому фізично не встигав виконувати всю свою роботу. Голосний [И], як вірний друг , вирішив допомогти товаришеві. Він замінював його в словах, де [Е] стояв в ненаголошеній позиції. Пройшов час, і голосний [Е] , знову зміг приступити до роботи як повноцінний працівник, та його друг [И]не захотів звільнити законне місце яке належало [Е], надто йому сподобалось працювати за двох! Вирішив голосний [Е] помститися голосному [И] , і також навмисно замінював його в ненаголошеній позиції. Суперечки, сварки і навіть бійки , які точились між «друзями» завдавали клопоту іншим звукам. Та помирити [Е] і [И] було не просто. Тоді Головна Рада Звуків була змушена прийняти нове правило,яке звучало так:

Звук [Е] в ненаголошеній позиції завжди наближається до [И], а голосний [И] в ненаголошеній позиції ( крім випадку, коли він стоїть в останньому складі) наближається до [Е].

Минув час, і два звуки [Е] та [И] знову відновили свої дружні стосунки, а завдяки новому правилу вони отримали змогу ще більше часу проводити разом.

„ Спрощення в групах приголосних ”

На засіданні Великої Ради країни Орфографії обговорювалось одне питання: Як бути з тими словами, при зміні чи творенні яких виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних?

Представник фракції СТН запропонував випускати середній звук [т] у вимові і не позначати його буквою т на письмі.

Хоч моє прізвище РАДІСНИЙ і пов’язане з радістю, - сказав він, - я не заперечую проти його спрощення.

Його активно підтримав представник фракції СТЛ пан ЩАСЛИВИЙ:

Я гадаю, що й без [т] наша фракція збереже своє щастя.

Керівники фракції ЖДН та ЗДНВИЇЗНИЙ і ТИЖНЕВИЙ гаряче схвалили виступи попередніх ораторів і з радістю відмовились від набридливого їм звука [д] та необхідності передавати його на письмі буквою д.

Спікер парламенту полегшено зітхнув: тепер можна зачитати заготовлену заздалегідь резолюцію про спрощення в групах приголосних.

Раптом до мікрофона побіг керівник фракції Запозичених пан КОНТРАСТНИЙ:

Дайте й мені слово, - закричав він з французьким акцентом.

Прийняття такого рішення – грубе порушення прав людини. Ми, запозичені, не хочемо втрачати зв’язку зі своїми предками і вимагаємо такого написання, яке б свідчило про наше походження. Я КОНТРАСТНИЙ, бо контраст, пан БАЛАСТНИЙ, бо баласт, пан КОМПОСТНИЙ, бо компост, пан ФОРПОСТНИЙ, бо форпост, пан СТУДЕНТСЬКИЙ, бо студент, ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ – президент, пан ГІГАНТСЬКИЙ, бо гігант, ЛЕЙТЕНАНТСЬКИЙ – лейтенант.

Не встиг голова Великої Ради заперечити промовцеві, як з місця зірвався пан ПЕСТЛИВИЙ.

Хоч я і не іноземець, - схвильовано вигукнув він, але теж не хочу спрощуватись. Люди подумають, що мої предки було псами, коли написати ПЕСЛИВИЙ, а насправді вони були дуже ласкавими, усіх пестили.

А я, - продовжував пан КІСТЛЯВИЙ, - не зможу пишатися своєю худорлявістю та вишуканістю, коли люди забудуть про благородні кості моїх предків. Та й пани ШІСТНАДЦЯТЬ, ХВОРОСТНЯК, ЗАП’ЯСТНИЙ, ХВАСТНУТИ, ХВАСТЛИВИЙ не бажають спрощуватись, бо, на відміну від більшості членів фракції, не соромляться своїх простих, але чесних предків.

Рішення Великої Ради було однозначним: усім спрощуватися, тільки представникам двох останніх фракцій дозволити жити неспрощеними.

Казка про Орфоепію

У невеличкому місті Орфоепос жили незвичайні мешканці – звуки: голосні та приголосні.

Голосних було мало, всього шість, але їх дуже любили Слова. Кожний Голосний звук був у великій пошані. Особливо гарно звучали вони у піснях. У голосні звуки був закоханий Наголос, а на Приголосні навіть уваги не звертав. Одного разу найбільш заздрісний звук [з] став думати-гадати, як би провчити Голосні звуки. Він звернувся за допомогою до свого брата [с]. Зібрали брати на збори усі звуки. Звук [з] почав говорити, що Голосні звуки зазнаються, нескромно себе ведуть. Звук [с] почав суперечку з Голосними, які стали оправдовуватись. Усі звуки почали сваритися.

Найбільш чутливий звук [о] сказав ображено: «Облиште суперечку. Якщо Приголосні звуки такі горді та зарозумілі, хай обходяться без нас. Я і всі брати дуже ображені, тому ми покинемо вас».

Не стало Голосних у царстві. Перестали співати пісні. По-іншому почали говорити. Приголосні ледве могли порозумітись між собою. Сумно стало жити... І тоді Приголосні звуки зрозуміли, що їм не обійтися без Голосних звуків. Перепросили вони їх і попросили повернутися. А тоді всі разом стали думати над правилами, які б допомагали не робити більше помилок у вимові Слів. Та й придумали основні правила української орфоепії.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ

Звуки	Вимовляються	Приклади
голосні
усі наголошені	чітко й виразно	[поговорú] , [заснýли]
[а], [і], [у]в усіх позиціях	чітко й виразно	[кучугýра], [гарáзд]
[о] в більшості ненаголошених позицій	відсутнє акання, [о]ніколи не наближається до [а]	[головá], [молокó], [покотúли]
[о] ненаголошений перед складом з наголошеним [у]	нечітко, з наближенням до [у]: [оу]	[у коужýс'і], [гоулýбка], [роузýмна]
ненаголошений [е]ненаголошений [и]	нечітко:наближаючись до [и] – [еи]наближаючись до [е] – [ие]	[стеижкú], [виешнéв’іǐ]
приголосні
шиплячі [ж, ч, ш, ] (неподовжені), губні [б,п,в,м,ф], задньоязикові [ґ,к,х], глотковий [г]	завжди твердо, напівпом'якшено лише перед [і], а також пом’якшуються в окремих іншомовних словах	степ, вісім, любов, піч, піч, дуб, чу­до, хитрий, бюро, пюре
дзвінків кінці слова і перед глухими в середині слова	не оглушуються,крім [г] у кількох словах (нігті, кігті, легко, вогкий, дьогтю, де на місці г вимовляємо[х])	рибка, гадка, скибка, раз, вуж, стежка, казка, плуг, друг, полоз
глухіперед дзвінкими в середині слова	дзвінко(одзвінчуються)	[прóз'ба], [бород'бá], [óдже] (орф. отже, просьба, боротьба).
звук [в]	ніколи не оглушується, на початку слова та в кінці складу чи слова вимовляється як [ў]	віра, вигляд, врода [ўрóда],мав [маў], втроє [ўтрójе]

[ , ]	неподільні, злиті звуки (африкати),	джміль, дзвіночок, дзенькіт, джем
[д]і [з], [д] і [ж]	окремі звукина межі двох морфем	відзимувати, віджити
[д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н]	перед м'якими та перед і вимовляютьсям'яко	[ýман'с'кі], [л´і´н'іjа]
різна артикуляція гортанного[г] і прори­вного задньоязикового [ґ]	в сучасній українській мові набагато вужче використання має проривний[ґ]:	гай, гарно, газ, галас, аґрус, ґава, ґанок, ґуля
звук [ф]	у запозичених словах	філософія, фойє,феєрія
звукосполучення [хв]	у власне українських словах	хвіртка, хвастнути
префікси роз-, без-	дзвінкопри повільному темпі абоглухов швидкому темпі	[розсúпала] і [рос:úпала]
у прийменниках і префіксах на [з]перед шиплячими	уподібнюється свистячий [з] до шиплячих(вимовляється довгий шиплячий звук або два шиплячі)	з жахом [ж:áхом], безжурні [беиж:ýрн´і],
звукосполучення
-ться, -шся у дієсловах	вимовляються як[ц':а], [с':а]	купаються — [купájуц':а], смієшся — [см’іjéс':а].

Казка про Графіку

Жила собі сім’я на прізвище Алфавіт. У цієї родини було 6 голосних дочок і 26 приголосних синів. Згодом народилося останнє дитя — тридцять третє. Воно було незвичайне: маленьке, беззвучне, мовчазне. За його м’який характер так і назвали немовля - М’який знак.

Дитинча було мале й безпомічне і, звичайно, нічого не вміло робити. А робота у старших братів і сестер була нелегка - складати слова. І маля, дивлячись на роботу старших, хотіло також складати слова, та старші часто проганяли брата, кажучи, що він лише заважає. І тільки брати Д, Т, З, С, Ц, Л час від часу дозволяли М’якому знаку постояти біля них, коли вони складали нові слова. Усі ж інші брати його лише проганяли, а він ображався й плакав.

Якось у черговий раз образившись на літеру Ш, яка страшно нашипіла на малого, коли той хотів постояти біля неї у слові «туш», він вирішив піти з Алфавіту. Відсутність наймолодшого помітили лише тоді, коли почали смішно говорити. Наприклад: «Я согодні поїду до батка» або «я согодні бадорий».

А М’який знак, швидко чимчикував у невідомому напрямку і весело наспівував:

Не потрібен я нікому,

Заважаю геть усім,

Жити буду я самотньо

Й милуватись світом цим.

І не знаю, що робити,

Далі як на світі жити?

Я не хочу танцювати,

Мрію чесно працювати.

Тією дорогою їхав король із сусідньої країни, побачив малого та й питає:

- Хлопчику, а ти дійсно хочеш працювати?

- Так, так, так.

- Тоді сідай на коня й поїдемо до мене в палац.

А по дорозі розпитує:

- Ти звідки?

- Моя сім’я Алфавіт, а живе вона у місті Графіка - швидко відповів хлопчик.

- А це що за місто? Вперше чую.

- Графіка – це місто букв та інших графічних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.Бо крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються й апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін.

- А що ти вмієш робити?

- Писати, читати, - гордо відповів М’який знак.

- О, ти мені якраз і потрібен! - вигукнув король.

А то не просто король, а король на ім’я Слово - найвеличніший у тих краях.

Приїхали вони в королівство Правопис. Приступивши до роботи, М’який знак складав дивовижно красиві слова, усі вони були м’якими і лагідними: тінь, осінь, олень, день.

Одного разу долетіла до королівства Правопис звістка про велику сім’ю Алфавіт й про їхню дивну мову. Згадав про своїх братів і сестер М’який знак. Стало йому шкода своїх родичів, і вирішив він повернутися додому до своїх 32 братів-букв українського Алфавіту.

­­­Словотвір

или собі батько Словотвір, мати Мова, їхні сини Способи. Одного звали Префіксальним, іншого Суфіксальним. Були у батьків і інші діти — Способи, але вони були ще малими. Всю роботу, яку треба було виконувати, батько доручав старшим синам, а менші допомагали братам.

Жила сім'я дружно, весело. Мешкали вони у країні Мовознавства, де всі поважали один одного, ніколи не ворогували між собою. Жили мешканці мирно і спокійно.

Але недалеко від країни Мовознавства була інша держава, державаДвієчників і Невстигаючих. Жителі там постійно сварилися, ворогували між собою і ду­же були незадоволені тим, що росте і розвивається країна Мовознавства.

Радились, радились Двієчники і Невстигаючі і вирішили завдати шкоди країні Мовознавства.

Без оголошення війни вони пішли у наступ. Але в країні Мовознавства добрі охоронці кордонів — Слова. Вони ввесь час охороняють свої рубежі.І от Слова запідозрили незрозумілий шелест.

З мурів вони побачили, що до стін підбираються вороги. Засурмили сурми, вдарили барабани, закликаючи мешканців країни Мовознавства до боротьби з ворогом

Усі, від застарілих слів до неологізмів, піднялися на боротьбу з Двієчниками і Невстигаючими. У сім'ї Словотвору і Мови теж виряджали на битву синів-Способів. Сам батько вже старий, не може втримати зброї в руках, а сини молоді і сильні, вони захистять країну. Поцілувала їх мати Мова, провела до воріт, далі нема сил іти, а до шляху братів проводили менші їхні брати. І пішли сини до місця збору. Збір був швидкий. Організовувались і ши­кувались загони. Обох братів поставили командирами над загонами, які вони самі створили, і відіслали у різні кінці країни.

А ворог наступав. Ось розпочав тяжку боротьбу з ворогами загін старшого брата Префіксального.

Мужньо б'ються воїни, сили і життя не шкодують, а перемогти ворога не можуть.

Веде боротьбу з ворогом і загін меншого брата Суфіксального. Воїни гинуть, а перемога на боці во­рога.

І посилає тоді гінця менший брат до старшого, щоб об'єднати свої загони і вдарити єдиною силою. З вели­кими труднощами Суфікс-гонець доходить до загону старшого брата і говорить йому про об'єднання загонів. Подумав старший брат і згодився із думкою меншого брата, бо ж, дійсно, удвох вони будуть у два рази сильнішими і переможуть ворога.

Дає згоду Префіксальний спосіб меншому братові, указує час і місце зустрічі війська, посилає із пакетом гінця — Префікса. Довгими і важкими стежками він добирається до Суфіксального способу. Але доходить і передає йому згоду свого воєводи.

У призначений час і місце зійшлися війська Префіксального ї Суфіксального способів. Префікси і Суфікси об'єдналися, утворивши військо Префіксаль­но-суфіксального способу. А потім ударили разом на во­рога.

Злякався ворог такої сили, не витримав натиску і відступив. Перемогли миролюбні жителі країни Мо­вознавства Двієчників і Невстигаючих, прогнали їх да­леко від своїх кордонів, попередили, щоб не сміли біль­ше брати у руки зброю, а бралися за розум, працюва­ли, вчилися добре, змінили свою поведінку, а також і назву. Тоді вони матимуть багато друзів і порадників.

Повернулися брати-Способи додому стомлені, але раді і задоволені, що здолали ворога. Раді і батьки, що сини живі з'явилися. А менші брати — Способи — Безсуфіксний, Спосіб складання основ, Перехід однієї час­тини мови в іншу — пообіцяли братам-воїнам бути доброю їм підмогою у всіх складних випадках і ситу­аціях, при творенні слів.

- Їхати, - сказав Доведунчик.

- Рухатися на транспорті, - відповіла Пояснюля.

- Літати.

- Рухатися в повітрі.

Вони так захопилися грою, що не помітили, як увійшли до будиночка пані Граматика та фея Мовознайка.

- Так, так. Великі цеглинки в цій кімнаті ми розчаклували, а малі - ні, - зауважила пані Граматика.

- Згадайте, які імена молодшого сина ви знаєте? - запитала фея Мовознайка.

- ПО, - сказала Пояснюля.

- ПРИ, - голосно відповів Доведунчик.

- А що означають ці імена, - запитала пані Граматика, не забули?

- Ні, ні! - хором відповіли Пояснюля й Доведунчик. -ПО - означає початок руху, а ПРИ - його кінець.

І в цей час фея Мовознайка змахнула своєю чарівною паличкою над маленькими цеглинками, і на одній із них з'явився дивний знак. Ось такий:

«--[__]. Що це за знак? Що він означає? Усі зачаровано

дивилися на нього, а Пояснюля терла свого лобика, і її літера П замигтіла, як лампочка. Вона уважно розглядала знак і розмірковувала: "Переривчаста стрілочка починає відходити від цеглинки. Так робив молодший син, коли мав ім'я ПО. Так, так - це ПО!"

- Молодець! - похвалила фея Мовознайка Пояснюлю і змахнула чарівною паличкою ще раз. Надругій цеглинці з'явився новий знак. Ось такий: --»[__].

- А це що за знак? Що він означає?

Враз у Доведунчика засвітилася літера Д, і він почав розмірковувати: "Якщо стрічка, що починає відходити від цеглинки - початок руху, то тут стрілочка вперлася своїм носиком у цеглинку й зупинилася - кінець руху, а це ім'я молодшого сина ПРИ. Так, я впевнений це - ПРИ", - дійшов висновку Доведунчик.

- Хвала! Хвала вам! Ви справжні принц і принцеса королеви Думки. Я пишаюся вами, - вихваляла дітей фея Мовознайка.

- Ось ми й розчаклували перші маленькі цеглинки, а їх ой як багато! - зауважила пані Граматика.

- То ж давайте ще розчакловувати! - окрилені успіхом, закричали Пояснюля й Доведунчик.

- Ні, ні! Треба запам'ятати ці знаки й навчитися їх об'єднувати в слово: маленького синочка ставити перед та-том-господарем слова. Це ось як треба робити. Спочатку - ставимо маленьку розчакловану цеглинку, а потім велику цеглинку і дивимось, який знак на маленькій цеглинці, згадуємо ім'я, що означає цей знак, і вимовляємо все слово. Подивіться, я поставила цеглинку".

«--[_] [__]. Це позначає, що треба спочатку вимовити ім'я молодшого сина ПО і слово, що означає рух: ПО - бігати, побігати.

- Це цікаво, будувати з цеглинок слова, - сказав Доведунчик.

- Давай запросимо й дітей будувати з цеглинок слова. Чим більше дітей умітимуть це робити, тим вірогідніше, що зла чаклунка не повернеться до палацу Мови, - звернулася Пояснюля до Доведунчика.

- Так, так! Запрошуємо! - мовив Доведунчик і передав дітям купу цеглинок.

Ось такі пригоди були в Пояснюлі та Доведунчика

Будова слова

Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.

Серед квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть належати до різних частин мови і мати різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і на­зиваються спільнокореневими.

Кожне слово (якщо воно змінне) має право зміню­ватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того,щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові. Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.

Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивча­ють розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.

Префікс і прийменник

Жили собі в Країні Слів два хлопчики. Звали Префікс і Прийменник. Вони були великими друзям разом читали книжки, разом вчили уроки, разом відпочивали, все ділили порівну. Але вдача у них була різна.

Префікс був незвичайний чарівник. Щойно побачить якесь слово,подає йому руку і вмить стає частиною того слова. А Прийменник був зовсім не такий. Він ходить Країною Слів з багатьма словами, та ніколи з ними не з'єднувався.. Прийменник йшов іншими словами на такій відстані, що між ним і словом могло стати ще одне слово.

Помітила це Граматика і видала наказ: «Нехай Префікс завжди буде частиною слова, а Прийменник нехай пишеться з іншими словами окремо».

ПРЕФІКС

Я – префікс і завжди утворюю слова,

Все це чарівно так, що кругом голова,

Я з міри роблю вимір,

З єднання – роз’єднання,

Та подругу я з друга для сміху утворю,

До вас одне питання:

“Як я все це роблю?”

ОСНОВА СЛОВА

Я – чарівна основа слова,

І без закінчення чудово

Існую я, та, зокрема,

Є в мене корінь – голова,

І префікс є, і суфікс є,

Ніщо мій настрій не псує!

СУФІКС

Я теж утворюю слова,

Але я після кореня стою.

Всі суфіксом мене назвуть

Я –н-, -енн-, -янн- та –анн- люблю!

Я є частина слова,

Частина слів основи!

КОРІНЬ

Спільна частина

Споріднених слів,

Коренем зветься –

Матінка їм.

Така ось родина:

День, денний та днина!

А днями, дня, днів

– одне тільки слово,

бо в нього, здається,

незмінна основа.

ЗАКІНЧЕННЯ

Служу я для зв’язку

Слів в реченні завжди,

Наприклад: є гора,

А стало – дві гори.

Закінченням звуть мене

Я є частина слова

Я змінне, як взуття.

Я зовсім не основа!

Поиск по сайту: