Економічні теорії про міжнародну торгівлю, розвиток та інвестиції

Чому держави займаються торгівлею? Це питання, а також не менш важлива спроба прогнозувати напрямки, склад та обсяг продовольчих товарів складають основи міжнародної торгівельної теорії. Цікаво, що перше формулювання міжнародної торгівельної теорії, як свідчать численні економічні праці, було викликане політичними обставинами. Адам Сміт, обурений втручанням уряду як у вітчизняну, так й іноземну торгівлю, опублікував видання ”Дослідження причин багатства націй (1776)”, в якому він намагався зруйнувати філософію меркантилізму.

Меркантилізм – економічна філософія, яка базується на ідеї, що добробут держави залежить від накопичених багатств, зазвичай золота; для того, щоб збільшити добробут, політиці уряду слід сприяти експорту та зменшувати імпорт.

Меркантилізм, філософія економіки, яку критикував Сміт, передбачала, що необхідним для національного добробуту є накопичення запасів дорогоцінних металів. На думку меркантилістів саме це й є основним джерелом багатства. Через те, що в Англії не було копалень, меркантилісти сподівались отримати золото і срібло через міжнародну торгівлю. Уряд встановив економічну політику, яка б сприяла експорту і стримувала імпорт, цим самим призводячи до надлишку товарів, за який потрібно платити золотом та сріблом. Обмеження імпорту, такі як податок на імпорт, зменшили імпорт товарів, в той час як урядові субсидії на експорт збільшили експорт. Ці дії спричинили надлишок товарів.

Хоча доба меркантилістів закінчилась наприкінці 1700-х років, їх твердження існують і досі. „Сприятливий” торгівельний баланс все ще означає, що країна експортує більше товарів і послуг, ніж імпортує. Залишки на платіжних рахунках країни свідчать про те, що експорт, який приносить прибуток цій країні, називається позитивним, проте імпорт, який спричиняє падіння долара, позначається як негативний.

Прикладом сучасного меркантилізму, який деякі називали економічним націоналізмом, була індустріальна політика основана на серйозному втручанні держави. Вона була створена соціалістами для Франції. Вони націоналізували основну промисловість і банки, щоб використовувати владу держави як щодо акціонерів, так і до фінансистів, покупців, торговців відновлюючи основи національної промисловості. Приблизно з однією третьою нормального виробництва Франції і сімдесятьма відсотками високотехнічної електронної потужності в руках уряду, влада наближалась до рівня державного втручання у ХVII ст. Деякі письменники називали це явище меркантилізмом високих технологій. У 1986 році, після п’яти років низького зростання і високої безробітності, уряд, обравши на посаду прем’єр-міністра консерватора, змінив свою політику.

Адам Сміт стверджував, що сили ринку, а не контроль уряду, повинні визначати напрям, обсяг і склад міжнародної торгівлі. Він доводив, що за умов вільної неврегульваної торгівлі, кожна нація повинна спеціалізуватись на виробництві тих товарів, які б змогла виробляти найбільш ефективно. Деякі з них займалися експортом товарів для того, щоб заплатити за імпорт тих товарів, які б вироблялися ефективніше в будь-якій іншій країні. Це показала теорія абсолютної переваги (можливість однієї держави виробляти більшість товару з такими ж затратами, як і в іншій країні).

Інша теорія – теорія відносної переваги. У 1817 році Рікардо продемонстрував, що навіть якщо держава утримувала абсолютну перевагу у виробництві двох товарів, дві країни все ще б могли торгувати з користю для кожної з них до того часу, поки держава з нищою ефективністю виробництва не стане виробляти обидва товари менш ефективно.

У 1933 Олін, шведський економіст, виходячи з праці, яку розпочав інший економіст Гексер, розробив теорію факторного внеску. Факторний внесок – теорія Гексера і Оліна, в якій йдеться про те, що країни експортують продукцію, вимагаючи великої кількості їхніх численних виробничих факторів та імпортують продукцію, вимагаючи у свою чергу, великої кількості їхніх дефіцитних факторів виробництва.

Чи приносить користь ця теорія при поясненні сучаної структури торгівлі? Країни з відносно великою територією (як наприклад Австралія) експортують сільськогосподарську продукцію (наприклад зерно і рогату худобу), тоді як Гонконг експортує трудомісткі товари.Китайські організації планують роботу у довгостроковому періоді. А це і передбачає собою специфіка китайського стилю управління. Однак, згідно з припущеннями Оліна, тут є свої винятки. Одне з припущень полягає в тому, що ціни виробничих факторів залежать тільки від факторного внеску. Ми знаємо, що це не правда. На досконалому ринку факторні ціни не встановлюються. Мінімальні заробітні плати і грошові допомоги спричиняють підвищення затрат на працю, ніж насправді є вартість продукту, виготовленого працівником. Податкові пільги на інвестиції зменшують вартість капіталу щодо його ринкової вартості, і тому подібне. В результаті, факторні ціни повністю не відображають факторне постачання.

Дослідження зроблене у 1953 році економістом Уеслі Леонтьєвим, заперечило можливість застосовуння Гексер-Олінської теорії для передбачення напрямків торгівлі. Дослідження, відоме як парадокс Леонтьєва, дослідило, що Сполучені Штати – одна з найбільш інтенсивних виробників. Економісти припускали, що це трапилося через те, що Сполучені Штати експортують технологічно-інтенсивні товари, виготовлені високо кваліфікованими працівниками. Дослідження, яке було проведено в 1994 році гарвардськими економістими Сахцом і Шатцом, фактично показало, що Сполучені Штати збільшили експорт продукції, виготовленої висококваліфікованими працівниками, до країн, що розвиваються. І в той же час скоротили виробництво продукції з нижчою якістю.

Обмінний курс – це ціна однієї валюти, яка дорівнює ціні іншої. Якщо діючий обмінний курс $1 =250 ієн, то одна ієна повинна скласти 0,004 долара. Американські постачальники рису можуть заробити на 6.670 доларів більше, експортуючи рис до Японії, ніж коли вони продаватимуть його всередині країни; але чи зможуть японські виробники автомобілів заробити, експортуючи свою продукцію до Сполучених Штатів Америки? Щоб дізнатись це, вони повинні конвертувати американські ціни на японську ієну.

Інший шлях, завдяки якому держава зможе уникнути втрат на ринку і повернути собі конкурентоспроможність на світових ринках – це девальвація грошей (пониження ціни грошової одиниці, яка в такому випадку дорівнюватиме іншій).

Розглянемо міжнародний життєвий цикл продукту (МЖЦП) на прикладі США. МЖЦП – це теорія, яка пояснює чому продукт, який починає своє „життя” як експорт держави, зрештою, стає її імпортом. Цей процес складається з чотирьох кроків:

1. Експорт Америки. Оскільки США – країна з найбільшою кількістю населення, яке являється споживачами з високим рівнем прибутку у порівнянні зі споживачами інших країн світу, конкуренція між виробниками щодо завоювання прихильності споживачів у країні є великою.

2. Розпочинається іноземне виробництво – закордонні споживачі, особливо ті, що проживають в країнах, що розвиваються, мають схожі потреби та можливості у придбанні продукту. Обсяг експорту росте і стає достатньо великим для того, щоб підтримувати місцеве виробництво.

3. Іноземна продукція на експортних ринках. Пізніше, одразу ж після того, як іноземні виробники наберуться досвіду в торгівлі і виробництві, їхні витрати зменшуються.

4. Змагання імпортних товарів в Сполучених Штатах. Якщо експорт та продаж на місцевих ринках дає змогу іноземним виробникам досягти того економічного масштабу, який має американська фірма, то ці виробники зможуть добитися того, щоб конкурувати за якістю і продавати більше інших американських фірм на ринку Америки. З того часу, ринок Америки наповниться виключно імпортними товарами.

Цей цикл може повторитись, оскільки менш розвинуті країни з досі низькими витратами на робочу силу застосовують технології, і тому отримують перевагу у витратах над більш промислово-розвинутими країнами.

У 1920-х економісти почали розглядати той факт, що більшість промисловостей отримують користь в результаті зростання масштабів виробництва; тобто коли завод отримує більше і продуктивність збільшується, собівартість на одиницю продукції зменшується. Економіки масштабу і крива досвіду впливають на міжнародну торгівлю тому, що вони дозволяють національній промисловості ставати виробниками дешевої продукції без наявності великої кількості факторів виробництва. Потім, просто у випадку відносної переваги, країни спеціалізуються на виробництві декількох товарів і торгують з іншими, щоб задовольнити свої потреби в чомусь іншому. Це також пояснює необхідність питомої ваги на ринку даного товару, особливо в олігополії.

Майкл Портер, професор економіки в Гарварді, дослідив 100 фірм в десяти розвинутих країнах, щоб дізнатись чи становище країни в промисловості може бути пояснене більш точно певними іншими показниками, відмінними від факторів виробництва, на яких базуються теорія відносної переваги та теорія Гексера-Оліна. Теорія Портера стверджує, що чотири види показників матимуть вплив на здатність місцевих фірм країни використовувати її ресурси для досягнення конкурентної переваги:

1. Рівень попиту – природа місцевого попиту.

2. Рівень факторів виробництва – рівень і склад факторів виробництва.

3. Споріднені і допоміжні промисловості – постачальник та промисловість підтримують надання послуг. Щоб досягнути видозміни в забезпеченні послуг, організаціям слід розвивати відносини щодо розуміння потреб та сподівань покупців.

4.Стратегія фірм, структура і конкуренція – ступінь внутрішньої конкуренції, наявність бар’єрів для входу і методика управління фірмами та організаціями.

Праця Портера доповпює теорію Рікардо та Гексер-Олінську теорію. Однак, як заявив один вчений, в аналізі Портера немає нічого нового; але насправді, Портер показав модель, в якій ми можемо визначити вирішальні фактори національної конкуренції. Іншою проблемою є те, що факти, які наводить Портер є випадковими. Ще досі немає практичних доказів.

Міжнародна торгівельна теорія чітко показує, що нації досягнуть вищого рівня життя, якщо вони спеціалізуватимуться у виробництві тих товарів, на які поширюється їхня відносна перевага та імпортуватимуть ті, в яких є недоліки. Загалом, торгівельними обмеження, які зупинять цей безкоштовний потік товарів, заподіють шкоду національному добробуту. Якщо це правда, тоді чому кожна держава світу просто оточена торгівельними обмеженнями?

Ця очевидна суперечність відбувається тому, що урядові особи, які приймають рішення щодо імпортних обмежень, особливо враховують інтереси тих груп країн, які постраждають від міжнародної конкуренції. Ці групи складаються з малочисельних груп людей, яких легко розпізнати – і є протилежністю величезному, широкорозповсюдженому колу споживачів, які отримують користь від вільної торгівлі.

Поиск по сайту: