Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вклад у розвиток дисципліни видатних зоологів



Варіант№ 5

1. Вклад у розвиток дисципліни видатних зоологів.

2. Тип Апікомплексні ( Apicomplexa). Загальний план будови.

3. Тип Нематода (Nematoda): будова; механізми життєдіяльності; розмноження; індивідуальний розвиток; життєві цикли.

4. Клас Зяброногі раки (Branchiopoda) : зовнішня та внутрішня будова; механізми життєдіяльності; розмноження, індивідуальний розвиток, життєві цикли; способи життя; поширення, типові представники.

5. Розвиток ланцетника.

6. Клас Кісткові риби (Osteichyes) . Морфо-фізіологічні і біохімічні особливості; розмноження і розвиток, поведінка і внутрішня організація.

7. Морфологічна і біологічна характеристика ящірок та змій, як найбільш прогресивні групи сучасних рептилій; головні представники та географічне розповсюдження.

 

 

Вклад у розвиток дисципліни видатних зоологів.

Микола Олексійович Зарудний (13 (25) вересня 1859, Гряково, нині Полтавська область — 17 березня 1919, Ташкент) — українсько-російськийзоолог-орнітолог і мандрівник.

 

Закінчив Вчительську семинарию військового відомства, був призначений

викладачем в Оренбурзьку військову прогімназію й Оренбурзьке юнкерське

козаче училище; потім був викладачем у Псковському кадетському корпусі.

Подорожував по Оренбурзькому краї, Бухарі, Закаспійському краю, Персії і

Белуджистану. Його зоологічні збори в подорожах послужили матеріалом для цілого ряду статей як росіян, так і західно-європейських натуралістів.

Найважливіші роботи Зарубіна:

Орнітологічна фауна Оренбурзького краю («Записки Імператорської Академії Наук», 1888; визнана гідною премії академіка Брандта).

Екскурсія по Північно-Східній Персії і птаха цієї країни (ib., 1900).

Про перебування Melivora indica у Закаспійській області (разом з

Бихнером, ib., 1892).

Орнітологічна фауна області Аму-Дарьї між рр. Чарджуем і Кедифом

Матеріали для орнітологічної фауни Північної Персії (ih., 1891).

Матеріали для фауни амфібій і рептилій Оренбурзького краю (ib., 1895).

Замітки по фауні ссавців Оренбурзького краю (ib., 1895).

Попередній короткий звіт про поїздку в Персію в 1900—1901 р. ("Записки Імператорського Російського Географічного Суспільства, 1902).

Птаха Східної Персії (ib., 1903).

 

Про гадів і риб Східної Персії (ib., 1904).

 

Орнітологічна фауна Східної Персії (ib.).

 

Подорож по Західній Персії в 1903—1904 р. (ib.).

 

і ряд статей у «Щорічнику Зоологічного Музею Імператорської Академії

Наук», «Працях Санкт-Петербургского Суспільства натуралістів»,

«Ornithologische Monatsberichte» і «Ornithologisches Jahrbuch».

 

Іван Іванович Шмальгаузен (1884 - 1963).

 

Учений-зооморфолог, академік ВУАН (з 1922), академік АН СРСР (з 1935).

Народився в Києві. В 1907 р. закінчив університет св.Володимира, в якому

працював до 1912 та в 1921-1941 рр. У 1930 - 1941 - директор Інституту

зоології та біології АН УРСР (з 1939 - Інститут зоології), в 1936 - 1948

- директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР. Основні напрямки

досліджень пов'язані з питаннями еволюційної морфології,

експериментальної зоології, вивченням закономірностей росту, проблемою

кореляції, філогенії тварин, біокібернетикою.

 

Микола Петрович Вагнер (1829— 22 березня 1907), російський зоолог і

письменник.

 

Народився в 1829, у 1849 закінчив Казанський університет; з 1852

призначений там же професором, 1871—1894 професор Санкт-Петербурзького

університету; заснував на Соловецькому острові на Білому морі зоологічну

станцію. Відомі твори: «Мимовільне розмноження гусениць у комах» (1862,

тут Вагнер вперше установив явища педогенезу (розмноження личинок));

«Безхребетні Білого моря» (1885) і інші. C 1891 президент російського

суспільства експериментальної психології. Вагнер багато писав про

спіритизм.

 

Микола Юрійович Зограф (1851 р.н.)— професор зоології.

 

Навчався в 4-ій московської гімназії, у 1868 поступив у Московський університет на відділення природничих наук, що закінчив у 1872 і надійшов препаратором у зоологічний музей університету. У 1873-1874 знаходився за кордоном у відрядженні від Товариства аматорів природознавства.

З 1874 по 1890 викладав географію і природну історію в різних навчальних

закладах, у 1883 захистив магістерську дисертацію («Матеріали до

пізнання ембріонального розвитку Geophilus forrugineus і G. proximus», у

«Изв. Общ. Люб. Природознавства», т. XLIII, в. 1) і в 1884 став

приват-доцентом; у 1887 захистив дисертацію на ступінь доктора зоології

(«Матеріали до вивчення будови стерляді»), у 1888 призначений

понадштатним екстраординарним професором зоології в Московському

університеті.

 

У 1877 Зограф зробив поїздку в Канінську тундру і на Канін півострів для вивчення самоїдів, а потім ряд поїздок для розкопок курганів і

антропометричних спостережень. До 1890 був головою відділу іхтіології

Товариства акліматизації, а пізніше Зограф став його головою, відділу

безхребетних того ж суспільства головою комісії для дослідження

середньорусійських вод в іхтіологічному відношенні і товаришем

(заступником) голови відділу антропології Товариства аматорів природознавства.

 

Зограф надрукував ряд робіт із зоології й антропології, а також багато

популярних статей. Перелік робіт Зографа до 1890 опублікований в

А.Богданов, «Матеріали для історії наукової і прикладної діяльності в

Росії по зоології etc.» («Товариство Аматорів Природознавства, Антропол.

і Етногр.» т. LV, 1888 і, т. LXX 1891).

 

Василь Федорович Зуєв (1754, Петербург — 1794) — академік.

 

Народився в родині солдата; учився в академічній гімназії й академічному університеті, у 1774 відряджений за кордон. У Лейдені та Страсбурзі вивчав головним чином природну історію, але також і фізику, хімію, метафізику та ін. Після повернення через границю, Зуєв піддався іспиту в Академії наук і за дисертацію «Idea metamorphoseos insectorum ad caetera animalia applicata» був призначений ад'юнктом Академії; у 1787 прийнятий в академіки.

 

Ще в будучи студентом Академічного університету Зуєв брав участь у відомій експедиції Палласа, що посилав його для наукових праць і

спостережень на Уральські гори, в Обдорск, у Березов для дослідження Обі

до Льодовитого океану, на Індерські гори і т.д.

 

Під час цих поїздок Зуєв збирав різні визначні пам'ятки і рідкості, що

збагатили науку в учених описах Палласа. Багато сторінок у шляхових

записках Палласа належать Зуєву. У 1781 академія доручила Зуєву

дослідження краю, не доторканого колишніми експедиціями, а саме знову

придбаних Росією територій між ріками Бугом і Дніпром, устям Дніпра і

його лиману з околицями.

 

У своїх «Мандрівних записках від Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 і 1782 р.» (Спб. 1787, нем. переклад, Дрезден, 1789), Зуєв описує все

цікаве, що зустрілося йому на цьому довгому шляху, приводить історичні і

статистичні дані про різні місцевості, подає відомості, що стосуються

побуту, освіченості, вдач і вірувань жителів, напр., про духоборців (він називає їхній «духовірцями»), циганах і циганській мові, дає зовнішній опис тепер уже дослідженого Чертомлицького кургану та ін.

 

Подорож Зуєва особливо багата зіткненнями з адміністративними й іншими особами, що створювали багато труднощів ученим мандрівникам минулого сторіччя. Зуєв був людиною з характером, і, у разі потреби, умів

постояти за себе.

 

Мемуари Зуєва, надруковані у виданнях Академії, відносяться, головним

чином, до зоології; деякі з видів, вперше описаних Зуєвим, закріпили

назавжди його ім'я (Muraena alba Zuiew, Muraena fusca Zuiew і т.п.).

Свої російські статті Зуєв поміщав переважно в «Нових Щомісячних Творах»

(«Про дію повітря на тіло людське», «Про вогненні на повітрі явищах»,

«Про торф», «Про кормові засоби» і ін.), почасти також у «Історичних

Календарях».

 

Комісія про Освіті училищ запросила Зуєва до участі в її працях, і

доручила йому скласти для народних училищ «Накреслення природної

історії» (Спб., 1786; 5 изд. 1814). По відкликанню Палласа, ця праця

Зуєва перевершував всі іноземні посібники з цього предмета того часу.

Зуєв був також і професором природної історії в Головному народному

училищі, заснованому в 1784 у Санкт-Петербурзі для підвищення освіти

вчителів, один час і редактором щомісячного видання «Зростаючий

Виноград», у 1785-1787 народного училища, що комплектувався учнями; брав участь у перекладі «Природної Історії» Бюффона (10 ч. Спб., 1789-1803);

перевів «Опис рослин Російської держави» Палласа (ч. I, Спб., 1788), а

разом з Ф. Томанским — Палласово «Подорож по різних провінціях

Російської держави» (5 т. Спб., 1773-1778).

 

Вільгельм-Моріс Кеферштейн (Wilh.-Моr. Keferstein; 1833 — 1870) —

німецький зоолог.

 

Учився медицині в Геттінгені і Берліні, 1857 асистент, 1860

екстраординарний, у 1868 ординарний професор зоології в Геттінгені.

Наукові дослідження Кеферштейна стосувалися переважно анатомії й

ембріології нижчих морських тварин і молюсків. Своєю обробкою цефалопод

у відомій праці «Вrоnn's Klassen und Ordnungen des Thierreichs»

Кеферштейн збагатив науку дуже цінною монографією про цей клас молюсків.

Крім цього він надрукував: «Beitraege zur Kenntniss der

Geschlechtsverhaeltnisse von Helix pomatia» (разом з Елерсом, 1859).

Вільям Кларк (Will. Clark; 1789(?) — 1870) — англійський анатом і

зоолог.

 

Учився в Trinity College, з 1817—1866 був професором порівняльної

анатомії в Кембриджі. Наукові дослідження Кларка стосувалися переважно

анатомії, ембріології і систематики молюсків; він опублікував, крім

іншого, наступної роботи: «History of the Britich Marine testaceous

Mollusca etc.» (Лондон, 1855); «On the Branchial currents ia the

Bivalves» (1853); «On the Chilonidae» (1853).

 

Карнуа (J. В. Carnoy; 1836 — 1899) — бельгійський біолог і зоолог.

 

Присвятив себе релігії, однак, ще в молодості вивчав природничі науки і

був визнаний гідним звання доктора Лувенським університетом, а потім

відвідав Університети в Бонні, Лейпцизі, Берліні і Відні. У 1868 був

запрошений професором біології в Лувен, однак, по різних причинах лише в

по різних причинах лише в

1876 йому вдалося зайняти цю кафедру.

 

Наукові дослідження Карнуа стосуються переважно біології клітки й

особливо явищ запліднення. У Лувені Карнуа заснував на власні кошти

Біологічний інститут і видавав спеціальний, присвячений цитології журнал

«La Cellule». З числа праць Карнуа заслуговують на особливу увагу:

«Manuel de microscopic» (1878); «Biologie cellulaire» (1884, 1 вип.; на

жаль, ця цінна праця залишилася незавершеною); «La Cytodierese chez les

Arthropodes» (1885); «La vesicule, germinative et les globules polaires

de l'аsсаrіs megalocephala» (1886); «La fecondation chez l'аsсаrіs

megalocephala» (разом з Лебреном, 1897) і т.д.

 

Рудольф Кнер (Knеr; 1810 — 1869) — німецький зоолог.

 

Вивчав у Відні медицину, у 1836 надійшов практикантом у зоологічне

відділення придворного кабінету натуралій і зайнявся іхтіологією. З 1841

професор у Львові, з 1849 — у Відні. Зробив подорожі в 1852 до островів

Кварнеро, у 1863 і 1867 — по північній Німеччині, Данії і Скандинавії.

Вмер у 1869 у Відні.

 

 

2.Тип Апікомплексні ( Apicomplexa). Загальний план будови.

Апікомплексні (Apicomplexa) — одноклітинні найпростіші. Паразити тварин, збудники інфекцій, зокрема малярії. Життєвий цикл доволі складний та включає як статеве так і нестатеве розмноження.

Всі представники типу — паразитибезхребетних і хребетних тварин. В життєвому циклі відбувається чергування безстатевого розмноження (множинний розподіл — шізогонія), статевого процесу і спорогонії. Принаймні, частина життєвого циклу проходить всередині клітин господарів. Стадії, що виконують функцію проникнення в клітини (зоїти), мають специфічний комплекс органел — апікальний комплекс. Джгутики у споровиків присутні тільки на стадії гамет.

Тип споровиків включає понад 4500 видів, у тому числі токсоплазма,кокцидії.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.