Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Життєвий і творчий шлях Куліша . Літературна , громадська , політична діяльність

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, мови, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем, з багатьох європейських мов, ученим-літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, дуже багато зробив як видавець, громадський діяч.
Уся творчість та громадська діяльність П.Куліша – неоднозначна, суперечлива.
Внесок П.Куліша в українську культуру, мову та літературу вагомий і безперечний. Довгий час у роки сталінщини та брежнєвського застою – його ім’я згадувалося дослідниками здебільшого в негативному плані, твори майже не видавалися. У роки відродження української культури П.Куліш, його творчий доробок поціновується об’єктивно і займає належне йому вагоме місце.
Народився Пантелеймон Куліш 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині. Батько його походив з козацької старшини, належав до дворянства, але, втративши права на нього, займався сільським господарством, мав власний хутір.
Грамоти П.Куліш навився удома, від старшої сестри Лесі. Від неї, а також від неписьменної матері перейняв багато пісень, приказок, прислів’їв. Освіту продовжив у Новгород-Сіверській гімназії директором якої був І.Тимківський – український педагог і письменник. Під його впливом у П.Куляша пробудився інтерес до народної творчості. Особливо велику роль відіграв у цьому збірник українських народних пісень, записаних М.Максимовичем. Тоді ж молодий гімназист почав збирати народні пісні та писати власні твори. Не закінчивши гімназії, П.Куліш зайнявся приватним учителюванням.
У 1837-1839 рр. навчається як вільний слухач у Київському університеті. Але царський міністр народної освіти Уваров, який інспектував цей учбовий заклад, дав вказівку виключити студентів походженням з “податных сословий”, тобто не дворян, які поширюють “неспрокойствие, безнравственность и неуважение к власти”.
П.Куліш був учасником Кирило-Мефодіївського товариства. У 1845 р. переїхав до Петербурга, де викладав словесність у гімназії, а в університеті –російську мову іноземним студентам, самостійно вивчав іноземні мови, оскільки замислив зайнятися перекладацькою діяльністю.
На початку 1847 р. у Варшаві його заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.
Власноручна приписка царя Миколи І веліла: “Запретить писать и на службу в Вологду”. Замість Вологди П.Куліша було відправлено в Тулу.
Після заслання П.Куліш розгортає активну громадську діяльність, багато пише, розпочинає ряд українських видань, для чого засновує власну друкарню. 1857 р. виходить друком роман “Чорна рада” та “Граматка”. П Куліш друкує “Сочинения и письма Н.Гоголя” в шести томах – чи не найповніше на той час видання творів великого письменника. У його друкарні побачили світ і “Народні оповідання” Марка Вовчка.
У розвитку народної школи на Україні помітну роль поряд із “Букварем южнорусским” Т.Шевченка відіграла Кулішеві “Граматка”, розроблений ним правопис української мови.
П.Куліш прагнув створити український щомісячний журнал “Хата”, проте дозволу на видання не дістав. З великими труднощами пощастило тільки видати 1860 р. альманах під цією ж назвою, в якому були надруковані твори Т.Шевченка, Марка Вовчка, Я.Гоголева, Ганни Барвінок, самого П.Куліша. Пізніше (1861-1862) почав виходити український журнал “Основа”, де П.Куліш завідував відділом критики. “Основа” відіграла значну роль у розвитку української літератури та культури, в утвердженні української літературної мови”.

Усе це малює образ П.Куліша, безумовно, темними барвами. Проте треба насамперед дивитися на те значене, корисне, що за зробив він для рідного народу, його культури, літератури, мови. А внесок його, безперечно, вагомий.
Слід відзначити й перекладацьку діяльність П.Куліша Він переклав твори великих геніїв світової літератури – Г.Гете, Й.Міллера, Г.Гейне, В.Шекспіра, над якими працював особливо багато (“Король Лір”, “Ромео і Джульєтта”, “Гамлет”, “Макбет”) інші всесвітньовідомі шедеври. У 1897 р. вийшла Кулішеві збірка перекладів “Позичена кобза”. Залишив П.Куліш і переклади та переспіви з священних писань, здійснив переклад “Нового завіту”.
Творчий доробок Панька Куліша, його титанічна діяльність в тяжких умовах царського деспотизму – помітне явище в нашій історії.
XIX століття ще не могло дати нам держав­ності, тобто того, без чого всі розмови про долю рідного краю залишалися лише благими поба­жаннями. А отже, Куліш кликав українців до важ­кої чорнової роботи, щоб підготувати грунт для власного визволення. В згаданому листі до укра­їнської інтелігенції він пояснює, що «ми не малий нарід». Бо, навіть «зоставшись без церковного, політичного, воїнського і наукового переводництва», Україна живе та відроджується. Він за­кликає земляків зробити так, щоб «поламався усякий плуг, котрий не сам нарід-абориген собі викує». Але шлях війни та насильства для нього неприйнятний. Він вірить, що відродження поч­неться зі звеличення рідного слова й освіти, бо це «сила невмируща», і ми «тією силою дійдемо колись до того зросту, який сама природа нам на ро­ду написала».
«Україна — це жит­тя, а не література, і українська літературна праця — це тільки засіб усвідомлення того життя, а не ціль, сама себе виставляюча». Саме цю істину підтвердив самовідданою працею для України Пантелеймон Куліш. Він сказав своєму народові пророчі слова правди. Він переконливо довів, що без єдності народу й національного проводу пов­ноцінного національного тіла бути не може. Це як діалектика національного та загальнолюдського: останнє — це коріння, на якому ростуть стовбур і крона першого. Разом утворюється цілісний ор­ганізм — дерево життя. І скрізь, де один орган не працює як слід або гине, дерево всихає.
От саме цим трагічним І болісним пошуком виходу з історичного глухокуття й стали твор­чість Шевченка й Куліша. Вони — два велети: Та­рас витворив цілісний світ української стихії, де все живе, горить, вибухає, пульсує. Це світ ор­ганічної єдності нашого колективного свідомого та підсвідомого. Куліш же намагався навчити го­ворити українською мовою наш національний розум, але не сухою мовою логіки, а пристрасною «мовою серця».
Кроку, плавність, благородство й поетичність роман “Чорна рада” відзначив Микола Костомаров. Шляхетність, велика розмаїтість підтверджується хоча б чисельними, забутими зараз формами людського спілкування в Україні. В жодному з класичних творів не вжито стільки форм звертання однієї людини до іншої, як тут: пане, брате, козаче, братику, добродію, побратиме, друзяко, пане господарю, моя дружино (до чоловіка), пане гетьмане, паноченьку ти наш коханий, панове, дідусю, паниченьку, пишний мій пане,

татусю, батьку мій рідний, пане ясновельможний, любий зятю, сину мій коханий, мої рідні братики – і це лише до чоловіків.
Численні прислів’я, приказки: “Або пан, або пропав”, “Катюзі по заслузі”, “По сій же мові, бувайте здорові” та багато інших.
Використовується багато народних пісень: “Що ж ти милий, думаєш, гадаєш...”, “В світлоньку входить...”, “Ой коню, мій коню, заграй підо мною”, “Любив мене. Мати, запорожець...” тощо.

Тарас Шевченко писав: “Спасибі тобі, Богу милий, друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе спасибі тобі за “Чорну раду”. Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого. Як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував “Чорну раду по0нашому. Я її прочитав в “Руській бесіді”, і там вона добра”, але по-нашому лучче”.
Належним чином оцінювали знання творчості Пантелеймона Куліша в українській літературній мові й інші літературознавці.
“Куліш – перша звіздар в нашому письменстві, великий знавець народної мови, а притім добрий знавець язиків та літератур європейських народів” Івана Франко.
“Тепер починається третя хвиля вивчення і видання спадщини одно з найпродуктивніших будителів національної самосвідомості українців, послідовного, хоча й суперечливого, бо ж був на цій дорозі одним із перших, осмолювача національної і соціальної долі українського народу, розбудовника його мови і культури, палкого прихильника справедливих міжнаціональних взаємин, високої культури людського співжиття, гармонійної взаємодії цивілізації і природного середовища, моралі і технічного прогресу, національної самобутності і загальнолюдських гуманістичних цінностей”.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.